Вісті Черкащини Незгасний Промінь: Пам’яті Героя Євгена Лісовцова із Звенигородщини
У Шполі на Звенигородщині жив Євген Лісовцов – молодий чоловік, чиє життя стало прикладом безмежної відданості, любові та мужності. Його історія, розказана з глибоким болем і ніжністю дружиною Любою, є свідченням незламного духу українського воїна та непоправної втрати, яку принесла ця жорстока війна.
Для неї Женя був «тим самим, першим промінчиком сонця, яке щоранку заглядало у віконце». Найкращим чоловіком, якого вона знала. Він дуже мріяв стати татом, і майже в кожній їхній розмові звучала щира, сповнена надії фраза: «Я хочу маленьку донечку!». Коли Люба була вагітною, Євген хвилювався за них обох більше, ніж за власне життя. «Якби він був живий, я впевнена, що став би найкращим татом у світі!» – ділиться жінка, і ці слова відлунюють болем і гордістю.
Шлях Воїна та люблячого чоловіка
Життя Євгена рано почалося з випробувань: у 17 років він втратив обох батьків. Щойно досягнувши повноліття, хлопець прийняв рішення підписати контракт і вступити до лав Збройних Сил України. Про службу завжди говорив з усмішкою, щиро радів кожній новій навичці, постійно надсилав відео й фото з позицій. Його відданість Батьківщині була непохитною, а фраза «Хто, якщо не я» стала однією з перших, що звучали, коли мова заходила про повернення додому.
У їхньому спільному житті було чимало світлих моментів, але найбільше коханій запам’яталося, як Женя приїжджав у відпустку несподівано – майже ніколи не попереджав, що їде. Під час однієї з таких нежданих зустрічей і відбулася та сама – казкова – пропозиція руки та серця.
З особливою теплотою Люба згадує, як приїхала до нього в Дніпро на день народження. Тоді коханого відпустили на чотири дні. І хоч свято було його, він щодня дарував квіти, організував подорож на квадроциклах уздовж берега річки. «То були, мабуть, чи не найкращі дні, проведені разом. Кожне побачення після тривалої розлуки – то найщасливіша мить у житті!» – мовить ділиться жінка. Ці спогади залишаються її розрадою й джерелом сили.
2 січня 2025 року Женя Лісовцов загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Лозова, що на Ізюмщині, Харківської області. Йому було лише 21 рік. Відважний воїн, щирий друг, коханий чоловік. Його найбільша мрія – мати донечку – нарешті здійснилася. Та, на жаль, війна відібрала в нього можливість бодай раз побачити свою дитину.
Тоді Люба була на шостому місяці вагітності. Після страшної звістки вона не знаходила в собі сил жити далі, але саме пам’ять про бажання свого Витязя стати батьком підтримала її в найтемніші миті.
«Живу заради донечки – його найбільшої мрії, – говорить молода вдова. – Щодня переглядаю наші фотографії та відео, перечитую листування, а донечці вмикаю голосові повідомлення тата. Вона завжди усміхається, коли чує його голос». Це невидимий, але міцний зв’язок, якого не обірвала навіть смерть.
Заклик до Пам’яті та Дії
Люба звертається до кожного небайдужого українця з щирим проханням: підписати та поширити петицію про присвоєння її чоловікові – солдату Лісовцову Євгенію Олександровичу (06.05.2002 р.н.) – звання Героя України (посмертно).
«Благаю кожного: підпишіть петицію за присвоєння звання Героя України посмертно! Він віддав стукіт власного серця, аби наші серця продовжували битися. Вшануймо його гідно його подвиг, його любов до Батьківщини, його жертовність заради нас!» – емоційно каже вона.
Підписати петицію можна за посиланням:
https://petition.president.gov.ua/petition/246136
Любов Лісовцова з глибокою вдячністю звертається до кожного воїна, хто сьогодні тримає стрій, захищаючи Україну, її свободу, незалежність і життя мільйонів. Водночас, ледве стримуючи сльози, говорить до всіх, хто в тилу: «Бажаю кожній мамі, дружині, кожній дитині — дочекатися своїх захисників живими. Наші Герої заслуговують на щиру, живу вдячність. Підтримуйте петиції, допомагайте зборам, моліться за них. Поки Звитяжці тримають небо над нами, ми маємо обороняти за них тил. Слава Україні! Героям Слава!»
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
