Не думаю під час роботи, що переді мною напівоголена жінка: звенигородські майстри тату про специфіку роботи

У всі часи люди прагнуть виділятися серед інших. Кожен робить це в своєму стилі. Один із популярних способів – розмалювати себе яскравими татуюваннями. Картини на тілі можуть бути справжнім мистецтвом аби фіаско на все життя.

Звенигородчанин Руслан Артеменко вже рік працює татуювальником. Хоче зробити це своїм додатковим заробітком. Основна робота в нього на місцевому маслозаводі.

-Займаюся цим лише рік. Придбати все необхідне є недешевим задоволенням, – зізнається чоловік. – Зараз я працюю не для великого заробітку, а щоб отримати репутацію й досвід. Моїм першим клієнтом стала дружина. Експериментував, так би мовити, на ній. Хоча я робив це під наглядом майстра. Довго не вмовляв. Розуміла, що це потрібно для розвитку. Та й це не було щось грандіозне. Просто квітка на нозі. Першою справжньою клієнткою була теж дівчина. Просила зробити 3Д малюнок на руці. Залишилася задоволеною.

За свою роботу Руслан бере менше, ніж вона коштує насправді. Декого обслуговує в кредит.

–Це дорого, якщо набивати у досвідчених майстрів, – пояснює Артеменко. – Я поки роблю в рази дешевше, ніж інші. Наприклад, знайомий із Золотоноші, за малюнок обличчя в стилі чикано бере приблизно 4 тисячі гривень. У мене вчетверо дешевше може бути. Буває таке, що клієнт частинами потім оплачує. Але це рідко трапляється. Найдорожче – «забити рукав». На це йде не один сеанс. У професійних майстрів це коштуватиме приблизно 10 тисяч гривень.

Зазвичай у райцентрах тату-майстрів небагато, тому конкуренція майже відсутня.

–У Звенигородці дуже великої конкуренції немає, – продовжує містянин. – Є одна дівчина, яку я вважаю серйозним конкурентом. Але вона не увесь час живе тут. Переросла це місто. Та й не вигідно працювати тут.

Найкраще біль під час сеансу терплять жінки. Наносити татуювання понад 5 годин не можна.

–Дівчата краще витримують біль, – впевнений майстер. – Вони витриваліші. Больові відчуття залежать від об’єму роботи. Понад 5 годин не можна працювати. Тоді може бути дискомфорт і навіть больовий шок. Потрібно зупинятися. Є такі, що одразу передумують. Потрібно бути ще й психологом, щоб заспокоїти людину. Якось я працював з одним хлопцем. Він не витримав і попросив наступного разу доробити. Через кілька днів прийшов продовжити. Відчуваю, від нього пахне алкоголем, але мусив завершити малюнок.

Політ фантазії щодо бажаного тату буває різним. Одні хочуть закарбувати на частині тіла просто красиву картинку, інші закладають в це сенс.

Був клієнт, який попросив набити малюнок домашньої тварини, якої вже немає, – згадує Руслан. – Інший попросив зробити портрет, який би нагадував дружину. Деякі побачать яскраву картинку без глибокого сенсу і хочуть, щоб вона була в них на тілі. Вибиваю не лише на плечах, спині чи руках. Була дівчина, якій я робив татуювання між грудьми. Бачив її в соцмережах. Вона любить показати своє тіло. Не думаю під час роботи, що переді мною напівоголена жінка. Я працюю, як з матеріалом. Дурні думки в голову не лізуть. Дружина до такого нормально ставиться. Розуміє, що це моменти праці.

25-річна Лілія Васіщева вже кілька років працює тату-майстром у Києві. Починала у Звенигородці. До рідного міста приїжджає й досі, бо залишилося чимало клієнтів. Займатися цим почала 8 років тому.

–Найперше тату я зробила собі на стегні, – сміється дівчина. – Вийшло не дуже. Так і ходжу досі. Та й на знайомих, коли тренувалася, теж помилялася. Зараз вже маю досвід. Найдорожчий малюнок робила у Києві. Заробила тоді 14 тисяч гривень за ангела з крилами. У Звенигородці найбільше 4 тисячі за сеанс.

Деяких клієнтів Лілії доводилося відмовляти від побажань.

–Наприклад, хотіли набити тату на лобі, над бровою, на щоці, – розповідає Васіщева. – Я відмовляю, бо це ж обличчя. Не всіх вдається переконати. Зроби і все. Але в таких випадках я фільмую згоду клієнта, аби потім не приходили з претензіями. Мовляв, нащо послухали, я був п’яний. Виводити потім такі малюнки тяжко. Лише лазером і немає гарантії, що це допоможе.

Татуювання роблять навіть діти. Наймолодшим клієнтом Лілії був 12-річний хлопчик.

–Якщо неповнолітній хоче зробити татуювання, має бути згода батьків, – говорить майстриня. – Найкраще, якщо вони будуть разом. Але й відео зі згодою та документи підходять. Приходив якось 12-річний хлопець. Щоправда, тату було зовсім маленьке. Були й великі малюнки. Біль витримували нормально. Просто їм так кортіло, що все б витримали. Найстаршим був 70-річний дідусь. Робив перше в житті тату.

Культура тату в Києві та Звенигородці кардинально різниться, впевнена дівчина.

–У Звенигородці люди на тіло наносять щось простіше, – пояснює Васіщева. – Квіточки, написи чи символи. Є, звичайно, що всі руки «забивають», але їх дуже мало. В столиці значно більше цікавого роблю. Це все впирається в гроші та бажання. Люди з невеликих міст не ризикують мати на собі щось грандіозне. Бо «що скажуть батьки, родичі, друзі…». В Києві більш вільні люди. Їм все одно. Та й зарплати там більші.

До Києва Лілія поїхала через безперспективність у Звенигородці. Для неї татуювання є основним доходом. У рідному місті грошей на нормальне життя заробити було непросто.

Анатолій БУЗИНА