На Звенигородщині відбулась зустріч із поетесою, в якої два сини полягли на війні

7 квітня у Вільшанському центрі культури та дозвілля на Звенигородщині відбулась творча зустріч із місцевою поетесою – Тетяною Павлівною Пилипенко.

«Народилася у сусідньому селі Петрики. Дитинство та молодість минуло в Журавці. Та доля розпорядилася так, що зараз поетеса проживає у Вільшані.

Рідні краєвиди з дитинства надихали Тетянку. Вже в четвертому класі з’явився перший віршик про те, що бачила довкола. Пізніше з’явилася поезія про кохання…

Працювала в дитячому садочку. Обожнювала дітей. Сама ж народила трьох синів. Здавалося щастю не було меж…

Та клята війна внесла свої корективи. Два її Соколики повернулися додому на щиті…

Тоді у творчості Тетяни Павлівни з’явилася поезія про Україну, Синів, війну…

Ще один син В’ячеслав і зараз з перших днів повномасштабного вторгнення боронить нашу Україну», – інформують у Національному заповіднику «Батькіщина Тараса Шевченка».

Поезія «Два синочки» Тетяни Пилипенко – автобіографічна. Це біль матері через утрату дітей, вояків, що загинули, обороняючи рідну землю:

***

Два синочки, два соколи мої,

Голосочки, наче в лузі солов’ї.

Два синочки, мої вірні два крила,

Як же вас, синочки, я не вберегла.

***

Біль стискає груди,

серденько болить,

Глянуть на дитятко

Хоть одну ще мить.

***

Більше вже не прийдуть,

Лиш хіба що в сні,

Більше не почую

Мови голосні.

***

Більше не почую

Їх веселий сміх,

Як же, мої діти,

Я люблю вас всіх.

***

Однак тяжке особисте горе не зламало жінку, нині пані Тетяна активно займається волонтерством: плете вдома маскувальні сітки для ЗСУ, в’яже шкарпетки для військових, пече пироги. Її підтримують на життєвому шляху син, онуки, невістка, сестри, друзі. Вона щиро вірить у Перемогу та силу українського воїнства. Про це йдеться в поезії «Живи, Україно»:

***

Живи, Україно, пишайся синами.

І дочками теж, що женуть ворогів.

Хоч землі твої вкриті рясно тілами,

Не здолать України, хоч би хто і хотів.

***

Жорстока війна внесла свої корективи в життя багатьох українців. Головне – вистояти, не зламатися, допомагати один одному та нашим ЗСУ. І прикладом такої стійкості, незламності духу та безмежної материнської любові є пані Тетяна Пилипенко. Учімося в неї мудрості та любові! Респект і уклін.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: Через ігрища обласних владців будівництво Черкаського центру екстреної медичної допомоги може бути поховане

Читайте нас також в Telegram!