Митець зі Звенигородщини пише лірику, гумор, сатиру, малює портрети й ікони

Шевченкова земля – Звенигородщина – багата талантами. Один із них народився та проживає в славнозвісній Керелівці, де пройшли дитячі роки Кобзаря, сучасному Шевченковому, – це 66-річний Володимир Григорович Бойко. (До речі, народився, як і Тарас Григорович, 9 березня, Шевченкова мати, Катерина, походила з роду Бойків, але її родинні зв’язки з героєм нашої публікації на сьогодні не встановлені). Член Спілки слов’янських письменників України, автор восьми поетичних збірок: «Пряме попадання» (2011), «Все природнє» (2012), «Чиста правда» (2013), «Сільська сторінка» (2014), «Недільний пейзаж» (2016), «Аромат аличі» (2017), «Вітер на долонях» (2021), «Еліксир із гарячої чашки» (2023). Часто друкувався в періодиці. Пише ліричні, гумористичні та сатиричні твори. Окрім поезій, має оповідання (прозові зразки). Як і його знаменитий земляк, Бойко не лише віршує, а й малює. В його доробку портрети видатних людей світу, сільських жителів та ікони, виконані графітним олівцем.

«Малювати і писати почав зі школи, – розповідає. – Згодом, з часом багато читав. «Енеїда» Івана Котляревського – моя настільна книга. Твори Степана Руданського надихнули на написання гумористичних творів. Зачитувався творами Григора та Григорія Тютюнників, Остапа Вишні, Івана Франка, Панаса Мирного та інших. Особливе ставлення до нашого Генія Тараса Григоровича Шевченка, земляка».

Любов – один із лейтмотивів творчості поета:

Впав жовтий лист на твої коси,

Завчасно виждав таку мить,

Завжди красиві – ти і осінь.

Від того серденько щемить!

Весну зовуть – пора кохання,

А осінь, осінь – ну авжеж!

І стук сердець, як листування,

Поміж споріднених мереж. («Листок у коси»).

Ніжними барвами бринить у віршах Бойка також любов до рідної землі:

Попід руку пройдуся з тобою, моя рідна, терпка сторона,

де лілея зросла над водою із прозорого чистого дна.

Горизонт підставляє долоні, ловить хмари з відтінками барв,

Україна в пейзажному лоні від Творця подарований скарб! («Скарб від Бога»).

Нині, мабуть, немає митців, яких би не сколихнула тема війни. Присутня вона і в творчості Володимира Григоровича:

Чому ж ти в двадцять років сивий, не по роках же сивина?

Стрункий, високий та красивий, чия вина, чия вина?

«Вставай, війна!» – було під ранок, з просоння і не розібрать,

Лише в сльозах стояла мама, бо знала – сину воювать. («Колір свободи»).

В одному з віршів поет протиставляє війну і культуру, підводить до думки, що культура й духовність незнищенні й набагато сильніші від ворожого меча:

На фронті, в окопах пісні про калину,

Про силу нащадків, в боях козаків,

Про жінку кохану, про любу дівчину,

Про маму, про хату, про волю батьків…

…Війна закінчиться, а пісня – то вічне,

Культура жива, хоча рани ще є,

Прийде Перемога і рани залічим,

Відродимо знов Українське, Своє! («Завжди на часі»).

Гумористичні та сатиричні твори Бойка – дошкульні, викривальні замальовки з нашого народного та політичного життя, недалекого минулого і сьогодення.

Родичі поета підтримують, вони ж його перші читачі. Однак інформації, від кого Володимир міг успадкувати талант, на даний момент немає. «Всі сільські трударі з діда-прадіда. Може хто й мав якісь творчі здібності, але про це невідомо», – каже Бойко.

Професійна діяльність Володимира Григоровича пов’язана з сільським господарством, закінчив гідромеліоративний технікум, працював у аграрному секторі.

Поет – жаданий гість на всіх культурно-масових заходах рідного краю, творчих зустрічах та в навчальних закладах, куди його запрошують для презентації творів. Неодноразово проводились також виставки його малюнків.

Прикметно, що на батьківщині великого Шевченка і нині народжуються люди з бажанням писати й малювати. Така земля…

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: «Це обладнання поліпшить якість медичних послуг»: Ігор Новицький передав лікарні гумдопомогу