Вісті Черкащини Майстер-самородок зі Звенигородщини виготовляє фантастичні меблі та робить вишукане різьблення
41-річний майстер-самородок Віктор Олександрович Костирін зі Звенигородщини столяр від Бога: може виготовити будь-який предмет із дерева, та ще й вишукано оздобити його.
Народився він у Херсоні. У 6-річному віці разом із батьками переїхав до Матусева, звідки походить рід по матері – Куготи. Тут закінчив 11-річку. Навчався, як каже, не дуже успішно, але дуже любив малювати. «Весь період навчання у школі я малював», – зауважує. Саме цей нахил після школи дав можливість йому реалізувати себе у столярстві: влаштувався працювати на невеличке місцеве столярське підприємство.
Починав з малого, спершу дошки підносив, потім поступово, крок за кроком, від майстрів, що там працювали, освоїв фах. Захопився столярною справою. Згодом їздив на заробітки: і по Україні, і за кордон. Однак скрізь врешті-решт шукав роботу, пов’язану зі столярством. Водночас через книжки, самотужки, вивчив та почав застосувати на практиці різьблення по дереву. Прочитав по темі до сотні праць: купував, брав у бібліотеці, шукав в інтернеті. А потреба мати якісні різці примусила його освоїти ще й ази ковальства. Так сформувалось коло його інтересів.
Повернувшись із заробітків, придбав власні інструменти й іще глибше занурився в улюблену справу: виготовляв меблі, вів власний ютуб-канал, навчаючи початківців, сторінки у фейсбуці та тіктоці.
Допомагає військовим – його вироби продавали на аукціоні, щоб зібрати кошти на потреби ЗСУ. Брат і батько служать, тож про потреби війська знає не з чуток. Окрім спецзамовлень, робить для захисників сувеніри – то шеврони з дерева на подарунки, то нарди для відпочинку тощо.
Працює Віктор з різною деревиною: для меблів використовує тверді породи (дуб, ясен, клен), а для різьблення – м’які (липа, вільха). «Липа – це м’яке дерево, – пояснює, – воно піддається різьбленню. Це найкращий варіант навіть для початківців. Можна брати вільху, але вона міцніша».
Нині для Віктора нема непідсильних завдань по столярству: може зробити все: від табуретки, ліжка до різьблених картин, оздоблення. «Чим завдання складніше, тим цікавіше», – каже.
На запитання, хто в роду мав схожий талант, відповів, що дядько Юрко та дід Шура займалися столярством, хоч спеціально його не навчали, батько гарно малював, навчався в художній школі, але з сином малюванням не займався. Тож навики передалися хіба що генетично.
Костирін збудував міцну сім’ю. Дружина Вікторія працює помічником вихователя в дитсадку. Родина має трьох дітей. Старший Артем (14 років) захоплюється кікбоксингом, найменша, п’ятирічна Лізонька, поки полюбляє лише гратися, і лиш середульший син Богдан (7 років) пішов у батька: любить малювати. Та чи передасться Богданові потяг до столярства, чи обере він іншу життєву дорогу – питання відкрите.
Як бачимо, для реалізації талантів не обов’язково закінчувати спеціальні навчальні заклади, отримувати дипломи, якщо талант є, у поєднанні з працелюбством та бажанням розвиватися, він знайде спосіб, як себе проявити. Успіхів майстру!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
