Вісті Черкащини Кожна лялька майстрині зі Звенигородщини має свій стиль та характер
Галина Окіпняк із Шевченкового, що на Звенигородщині, не просто майстриня – справжня чарівниця. Її неймовірні ляльки-мотанки настільки персоніфіковані, що їх важко назвати ляльками. Це яскраві індивідуальності – з характером, емоціями, душею. Ніби герої казок чи мультфільмів. От-от ніби рушать в танок, защедрують або голосисто заспівають, засміються. Одна лялька виглядає сварливою й самозакоханою, інша – дбайливою господинею, третя – цнотливою молодою лебідкою. Дивина, як усе це передає майстриня. А яке багатство матеріалів, технік! Ці ляльки справжні модниці, не всі сучасні жінки можуть собі дозволити так чепуритись – стрічки, мереживо, плетиво, віночки, вишивки, намисто. Трапляються й зовсім оригінальні, виготовлені з рослин – квітів, колосків, кукурудзиння тощо. «При створенні ляльок я вкладаю в них свою душу, тримаючи таку ляльку в руках, здається, що вона одухотворена, оскільки мої ляльки мають спеціальну позитивну енергетику», – ділиться секретами пані Галина, мотанки якої прикрашають приватні колекції поціновувачів в Україні та за кордоном.
Майстриня родом із Київщини. Зараз проживає Шевченковому. Закінчила Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працює викладачем іноземної мови у Шевченківському фаховому коледжі.
– Отже, з чого все почалося? Як захопилась лялькарством?
– Створення авторських ляльок-мотанок є моїм справжнім хобі, – розповідає. – З такими ляльками я вперше познайомилася у 2015 році, відвідавши творчу виставку мотанок, створених дітьми, у музеї Тараса Шевченка. Тоді здалося, що ці дитячі ляльки розмовляють між собою про щось таємниче, але спільне для нас усіх. Вони зачаровували своєю мовчазною загадковістю. Прагнучи розгадати їхню таємницю, я почала вивчати історію української народної ляльки. Відтак моя домашня бібліотека поповнилась книгами відомих дослідників – О. Найдена («Парадокс української ляльки»), Л. Орлової («Велика книга ляльок»), І. Шипілової («Ляльки Рівненського Полісся»), етнографа, фольклориста Марка Грушевського та ін. Виготовивши вже не одну ляльку, я згадала мотанку, яку мені зробила в дитинстві мама. Ми тоді не мали багато магазинних іграшок і та, мамина, була для мене справжнім дивом, в ній було щось чудове, рідне й дороге. Вона запам’яталася мені на все життя: змотана із білих шерстяних хусток, з яскравими, великими рожевими трояндами, тепла; здавалося, що вона має душу.
– Коли беретесь за творчість? У вільний час?
– Я створюю мотанки тільки в хорошому настрої, адже мої емоції передаються їм, а я хочу, щоб мої лялечки були енергетичними, як лялька моєї мами.
– Ми знаємо мотанки переважно як дитячі іграшки. Які робите Ви?
– Я виготовляю авторські ігрові та сувенірні ляльки, а також тематичні до свят, таких як: Різдво, Пасха, День матері, День Незалежності та ін. Хочеться нести людям тепло, позитивну енергію, спокій.
– Які матеріали використовуєте в роботі?
– Натуральні природні матеріали: текстиль, джутовий шпагат, трави, квіти. Основу для ляльки зазвичай виготовляю спіралеподібним намотуванням тканини на кукурудзяний качан. Інколи ж це спеціально виготовлена дерев’яна підставка. Все кріпиться за допомогою ниток та вузликів. Одяг виготовляю окремо, деякі його елементи оздоблюю вишивкою, тасьмою, мереживом, паєтками. Особливу увагу приділяю створенню віночка, подобається оздоблювати його тичинками, квітами, стрічками. Люблю прикрашати ляльок намистом, щоб виходили справжні україночки.
– Деякі з Ваших мотанок мають риси обличчя. Це нововведення чи данина традиції?
– У мережі Інтернет є статті, де написано, що лялька-мотанка не може мати рис обличчя і йде пояснення чому. Насправді це неправдива інформація. Наші бабусі й прабабусі виготовляли такі ляльки як ігрові, щоб забавити дитину. Ляльки були різні, в залежності від регіону проживання. З чистим обличчям, з намотаним на лиці хрестиком, з рисами обличчя. Останні малювали вуглинкою, хімічним олівцем або вишивали. Про це йдеться у книзі О. Найдена «Парадокс української ляльки». До речі, в давнину наші бабусі не називали ці іграшки мотанками, а куклами або ляльками. Автором слова «мотанка» в кінці 90-х років стала майстриня Людмила Тесленко-Понамаренко.
– Творчі плани та мрії на майбутнє?
– Щоб не зупинятися на досягнутому, будую нові плани щодо створення ляльок, хочу вдосконалити свою майстерність з вишивки, навчитись виготовляти воскові віночки та проводити онлайн майстер-класи, уже придбала для цього необхідне технічне обладнання.
– Чи підтримує Вас у такому захопленні родина? Можливо хтось із рідних його поділяє?
– Так, мене повністю підтримують чоловік і донька. Часто раджуся з ними, як зробити ту чи іншу деталь кращою.
– Чи передаєте Ви комусь свій творчий досвід?
– Звісно, я проводжу майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, беру участь у всеукраїнських та міжнародних виставках, конкурсах. Варто зауважити, що створення ляльки є потужною арт-терапією, прекрасним відпочинком та антистресовим засобом для дітей і дорослих. Особливо зараз, під час війни. Якось для дітей-переселенців я повела майстер-клас «Лялька в культурі українців». Виготовлені дитячими ручками лялечки-янголята ми відправили нашим захисникам з вірою, що вони вбережуть їх у тяжку хвилину. Мені подобається проводити майстер-класи в Україні й за кордоном, щоб поширювати українські традиції і будувати культурні мости між європейськими країнами. Я хочу, щоб якомога більше людей дізналися про українську народну ляльку, найдавнішу дитячу іграшку, зацікавилися нашою історією та культурою.
– Що для Вас Україна?
– Україна – це земля моїх батьків з багатою історією. Україна – це мій дім, моя мова, моя культура, звичаї і традиції. Сьогодні Україна уособлює сміливу, шляхетну серцем і душею людину, здатну віддати життя за Батьківщину. Пишаюсь, що мені випало жити в цій країні.
– Чим ще захоплюєтесь, крім виготовлення ляльок. Є інші хобі?
– Мені подобається багато цікавих речей: читати книги, плести, малювати. У мене була моя перша спроба в новому виді абстрактного живопису – «fluid art», де акрилові фарби, змішані з іншими компонентами, самостійно перемішуються на полотні і розтікаються, створюючи неймовірної краси візерунки, які неможливо повторно відтворити. В цьому виді мистецтва немає жодних кордонів. Все, що потрібно, – покластися на свої відчуття та інтуїцію. Історія «fluid art» тільки починається, і кожен може внести свій вклад в розвиток цієї техніки – мальовничого шляху до внутрішньої гармонії.
Чудово, що наші жінки-берегині плекають та відроджують народні традиції. Лялькарство – одне із найдавніших таїнств. Адже лялька – це не лише дитяча іграшка, це одна з перших спроб людини осмислити себе у світі. А ще – це справжній друг, оберіг, що супроводжує дитину з колиски. Дбаймо про наше! Про українське!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: Слідом за братом-військовим: жителька Тального вже вісім років боронить нашу країну від ворога
