Кохання й війна очима звенигородської поетеси Анастасії Яніної

Коли людину запитати, що таке любов, то зрозумієш, що кожен її трактує по-своєму. Для когось це статусний чоловік, модельної зовнішності жінка, для інших – вірність, самопожертва, взаємопідтримка. Сьогодні ми вас познайомимо з унікальною родиною, яка точно знає, що таке любов, бо пронесла її крізь нелегкі випробування: війну, розлуку, відстань.

Він на фронті, вона – волонтер

“Потім, − продовжує Анастасія, − розпочалися його відрядження у зону АТО, у найгарячіші точки. Так тривало близько року. У цей період я видала першу збірку поезій “Янгол Я”. На презентації книжки познайомилася з волонтерами центру “До Перемоги”, яким передала для потреб воїнів вилучені за презентацію кошти”. Літом 2015 року, вийшовши з відпустки, чоловік дізнався, що його і ще 70 осіб перевели служити у Гайсин Вінницької області. Того ж дня він поїхав за місцем призначення. Наступного ранку вони з хлопцями вирушили на полігон “Широкий лан”, а далі − їх перекинули на околиці Попасної. Збирали ми його тоді в “екстремальних умовах”, на збори було всього кілька годин. Дякувати волонтерам, які повністю видали всю амуніцію! Відтоді починається і моя волонтерська діяльність, я беру участь у багатьох благодійних проектах на підтримку українського війська, пишу вірші військової тематики, передаю їх на фронт”.

Коли сумую, їду до нього

“Микола потрапив до лав славнозвісного 11-го окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”, − каже Яніна. −У Попасній батальйон чоловіка пробув 13 важких місяців. Зрештою, Колю перевели на постійне місце дислокації у Подільськ Одеської області. І я, не вагаючись ні хвилини, переїхала туди з дитиною. Саме займаючись волонтерством, я навчилася розуміти чоловіка, навчилася пояснювати дитині , де перебуває її тато, і що він − Захисник! Далі був полігон і село Широкине Донецької області, де хлопці тримали оборону 8 місяців. У цей період ми з дитиною переїхали жити у Ватутіне, вирішили тут облаштовувати побут і чекати нашого тата! Донечці незабаром виповниться 5 років. Головне правило наших стосунків − довіряти один одному, вірити лише в найкраще і бути разом до перемоги. Служба чоловіка триває. Коли дуже сумую, їжджу до нього в гості. Вважаю, що для закоханих надзвичайно важливо підтримувати один одного”.

Отака вона справжня любов! І коли вона є, то людина – щаслива. Її не замінить ні влада, ні статус, ні гроші. Напередодні Дня закоханих хочеться побажати цьому прекрасному й самовідданому подружжю, щоб вони зберегли свій скарб і навчили цьому таїнству маленьку Полінку.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ