Кого боїться керівництво Катеринополя, Ватутіного та Звенигородки?

Чудеса демократії демонструє сьогодні керівництво Звенигородської, Ватутінської та Катеринопільської громад, що на Черкащині. Ці чиновники так звикли до совкових методів управління та підконтрольної преси, що досі не розуміють, у якій країні вони живуть та від якої отримують зарплати.

Чомусь у Президента України, Офісу Президента коментарі в соцмецмережах відкриті: і для діалогу, і для похвали, і, що головне, – для зауважень та критики.

Тим часом у Катеринополі, Ватутіному та Звенигородці такої демократії собі дозволити не можуть. Особливо щодо постів про роботу міськрад, виконкомів. Інформацію про заходи в культурі, освіті, погоду ще почасти можна коментувати, а от роботу міських та селищної рад – зась.

Звенигородка навіть обмежила, а по суті заблокувала, коментарі до звіту свого голови. То навіщо той звіт, коли голова не хоче, не бажає чути, що турбує його виборців? Не бажає отримати оцінку своєї діяльності!

У Ватутіному обмежують коментарі чи не до всього інформаційного контенту, лиш зрідка трапляються пости, які «милостиво» дозволяють коментувати.

У Катеринополі суворе табу на обговорення чиновників, депутатів та їхньої роботи. Не знають, і не хочуть знати, що про них думає народ. Адже де вони, «небожителі», а де люди.

Як швидко дехто забуває про свої передвиборчі обіцянки, про демократичні та загальнолюдські цінності, норми, про обов’язки перед суспільством. Про те, що виборці мають право не лише мовчки ковтати інформацію, яка їм подається, а й обговорювати, коментувати її, вносити свої пропозиції.

Ще жахливіша ситуація з демократією у Єрківській та Мокрокалигірській громадах, де навіть формально не завели сторінок в соцмережах для спілкування з мешканцями. Тоді, коли вся Україна, цифровізується, комунікує в «Дії», в цих громадах на офіційному рівні ще й фейсбук не освоїли.

Звісно, чиновники можуть апелювати до того, що фейсбук – це неофіційний, недержавний ресурс, тож які можуть бути до них претензії. Але в час війни та ковіду, за умов обмеження публічних зібрань він став однією з головних платформ суспільної комунікації, яка часто заміняє і дошку оголошень, і публічні збори, і навіть дає можливість для публічного звітування. Втім, хто бажає працювати, кажуть, той шукає можливості, а хто ні – той шукає причини…

Анатолій ГЕРАСИМЕНКО

Читайте також: Повернули плащаниці та обігрівач: московський патріархат зі скандалом і грабунком покинув церкву у Вишнополі