Хто виведе з «нічного режиму» третю Звенигородську школу?

Якщо в цілому загальноосвітні заклади Звенигородки ніби завмерли, очікуючи, коли вже нарешті буде знято карантинні обмеження і все довкола наповниться звичним дитячим гамором, то на території міської школи №3 буває аж надто людно. Зокрема, коли на місто опустяться сутінки.

Попередимо відразу ж читачів старшого віку: йдеться не про так звану вечірню школу, що були відкриті в шістдесяті-сімдесяті роки минулого вже століття для робітничої молоді. Хоч школа, про яку йде мова, береже пам’ять про ті часи. І не тільки. Її приміщення, збудоване 1905 року, одне з найстаріших в місті. За царату в ньому діяла комерційна школа. Коли ж після 1917 місцеві більшовики вирішили, що юні звенигородчани не повинні забивати голови комерцією, як відрижкою клятого капіталізму, тут заснували професійно-технічну школу, яку в тридцятих роках реорганізували в загальноосвітню, присвоївши їй ім’я полум’яного більшовика-ленінця Сергія Кірова. З 2004 року це спеціалізована школа I – III ступеня №3.

На сьогодні, отримавши статус інноваційної, вона є однією з найпотужніших в районі. Тож і намагаються тут забезпечувати впровадження нових стандартів педагогічної науки. Окрім всього іншого, майже поряд з основним корпусом з одного боку встановили багатофункціональний спортивний майданчик, з іншого – збудували велику альтанку для занять учнів на свіжому повітрі, як того і вимагають новації.

Та сталося так, що саме та альтанка й приваблює в першу чергу молодь та місцевих випивох. Зрозуміло, не на час занять. Оскільки довкола школи, розташованій у центрі Звенигородки, немає й натяку на якусь огорожу, тут постійно тусуються підлітки, а з вечора заявляють про себе вже старші віком, збираючись у компанії, звичайно ж, з розпиванням звеселяючих напоїв. Довколишні мешканці кажуть, що після «нічного режиму» на місці тусовок залишаються цілі батареї пляшок з-під спиртного та купи різного непотребу. На це й звернув нещодавно увагу звенигородець Микола Дроговод, виклавши у Фейсбуці своє обурення щодо існуючих тут нічних гульбищ, що викликало жваву дискусію.

«Це розважались ті самі старші діти, в яких на даний час немає нічого святого, – пише Галина Зінченко-Костенко. Не всі, але є такі індивідуми, що ні школа, ні батьки їм не авторитет».

Окремі учасники дискусії висловлюють й своє бачення виходу з ситуації. Як от Єгор Кравчук: «Там ввечері стабільно бухають. По суті, це питання до поліції. За розпиття алкоголю в громадських місцях 2-3 штрафи і припинять».

На думку Світлани Ярошевич, за наведення порядку на території школи треба взятися силовими методами. «Працювала б поліція, яка у нас ніби є, то був би порядок. Живу поряд, там таке кожного дня. А де сторож?»- запитує вона.

Вероніка Макаренко вважає, що біля школи, як і по місту в цілому, треба встановити камери спостереження.

Підтримуючи її, Микола Янцевич розвиває тему. «Тільки камери, штрафи та гумові палиці!» – пише він.

А от Алла Тупчієнко не є прихильником репресивних методів. Натомість вона подає найбільш реальну пропозицію щодо виведення школи з «нічного режиму»: «Тут завжди таке було, є і буде, допоки школу не загородити». І влучила в саму точку. Школа, як уже згадувалася, відкрита з усіх боків, а до центрального входу у неї взагалі можна заїздити навіть танком. І це тоді, коли комплексний благоустрій дошкільних та загальноосвітніх закладів передбачає передусім встановлення огорожі як і освітлення та відеоспостереження. Були б виконані ці вимоги, тоді й не плюндрувалися б бесідка та територія побіля неї, не випробовували б на міцність обладнання спортивного майданчика зайшлі «силачі». При цьому обійшлися б й без поліції, й без гумових палиць.

Здається, все так просто. Чи ні?

Михайло НЕЧАЙ