Донька полеглого Героя з Ватутіного презентувала збірку поезій, видану на його честь

Анастасія Асєйкіна – донька загиблого військового Сергія Асєйкіна з Ватутіного на Черкащині, який загинув 6 лютого 2023 року на Донеччині, захищаючи Україну від російських загарбників.
До роковин загибелі батька Анастасія видала збірку поезій «Листи вічності» та нещодавно презентувала її у Ватутінській бібліотеці.
Героєм став, хоч гірко не хотів.
Я до останнього стояв, за мир боровся.
Але, як пташка, в вирій полетів,
Аби моя земля ще вік плела колосся. (Анастасія Асєйкіна, 14. 12. 2023)
Тираж видання – 56 примірників, з якого 15 було подаровано, а решта за один день розлетілися по світах до читачів-поціновувачів, що побажали придбати. Виручені 10 тисяч гривень Настя перерахувала до свого волонтерського фонду, створеного також на батькову честь. Нині планує видати ще 100 примірників «Листів вічності», оскільки є попит і в Україні, і за кордоном.
«Що спонукало до творчості?» – запитуємо у авторки.
«До творчості мене спонукала війна. Почала писати в 14 років, після того як 2015 року в АТО загинув близький друг нашої сім’ї Євген Іванченко. Мої почуття, емоції почали виливатися віршами. Я пишу переважно тоді, коли стресую. Десь з 2017 по 2022 рік майже не писала. Повномасштабне вторгнення повернуло до творчості. Тато завжди мене підтримував, мріяв про вихід моєї збірки. Однак, на жаль, вона побачили світ лише після його смерті. Назва «Листи вічності» – це листи, які вже до нього ніколи не дійдуть. Це мій епістолярій, щоденник», – пояснила Анастасія.
Україна в вогні. Де ж ви, «братські народи»?
І не страшно вам спать тихим сном уночі?
В нас стріляють без краю і ракети літають!
Встань же, Світе могутній,
Встань… Прошу… Не мовчи…(Анастасія Асєйкіна, 28.02.2022).

Вірною порадницею, наставницею на творчому шляху для молодої поетеси є вчителька української мови та літератури Скасків Світлана Вагіфівна, яка стала й редактором книги. До виходу «Листів вічності» Анастасія брала участь у різноманітних поетичних конкурсах, друкувалась у місцевій пресі.
Після загибелі батька дівчина частково продовжила його справу. Адже під час АТО Сергій Асєйкін активно займався волонтерством. Тепер Настя робить розпалювачі, окопні свічки, купує та передає військовим ліки, солодощі, має особистий волонтерський фонд, до якого збирає донати і вкладає власні кошти.
Нині Анастасія навчається в магістратурі Державного торгівельно-економічного університету в Києві. Однак в майбутньому мріє пов’язати свою діяльність більше з творчістю, аніж з цифрами, тому хоче опанувати ще й журналістику.
«Тема війни, духовності суспільства, любові до рідного краю, України, це те, що в мене болить і буде боліти до кінця життя», – каже дівчина. Саме цій тематиці вона приділяє основну увагу в поезіях.

Поміж її улюблених письменників – Ліна Костенко, Василь Стус, Сергій Жадан, Дмитро Павличко, Василь Симоненко.
У власній збірці Настя виділяє кілька улюблених поезій, одна з яких – «Привіт, моя мила й кохана дружино!», лист від імені уже загиблого тата до мами. Рядки цього вірша знайдуть відгук у багатьох серцях, насамперед людей, що втратили близьких:
Привіт, моя мила й кохана дружино!
Пробач, що далеко. Життя так прийшлось.
В останнюю мить, у останню хвилину
Ти ПОРУЧ була. Чи мені це здалось?!
Я бачив твій образ завжди пред собою,
Коли прокидався й коли лягав спать.
В той ранок хотів доторкнутись рукою
До тебе, дружино, й злегка обійнять.
Ти сонцем була, що світило у вічі,
Й дощем, звеселяючим душу мою.
Тоді зрозумів, я скажу, неохоче:
«Загинув я, рідна, у цьому бою.
Душа моя швидко у рай відлетіла,
Але у думка́х, як завжди́, була ти.
Багато питань, як летів, виникало:
Чи зможеш цю ношу важку пронести,
Як скажуть тобі, що мене вже немає?
Пробач, бо приїду у домовині́.
Життя, моя пташко, отак якось склалось.
Нема переможців в цій клятій війні.
Ти сильна. Ти зможеш. Бо я у це вірю.
І хоч я далеко десь на небесах,
З тобою і досі печалі я ділю,
Й цілую тебе я тепер лиш у снах». (Анастасія, Асєйкіна, 18. 11. 2023).
«Поезія – це ліки для душі», – стверджують знавці цього виду творчості. На прикладі Анастасії Асєйкіної так і є. Переживаючи особисту трагедію, поетеса зцілює себе і своїх читачів, що надихаються її словом. Її вірші – це своєрідний літопис того, що переживають зараз усі українці.
Щиро бажаємо успіхів молодій талановитій авторці. Хай збудуться її особисті плани, мрії та наша спільна, головна мрія – про Перемогу!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ