Була колись бухгалтером, стала поетесою та артисткою: землячка Великого Кобзаря вражає багатогранністю талантів

Багата Шевченкова земля на таланти. Нині хочемо познайомити Вас із надзвичайно творчою особистістю, мешканкою Моринців на Звенигородщині – Альбіною Кулик (псевдонім Альбіна Шептицька). Поетеса-аматорка, членкиня Спілки слов’янських письменників України, керівниця народного театру малих форм «Кобзарі» Моринського будинку культури, активна учасниця художньої самодіяльності: вокально-хорового і драматичного жанрів, фольклорного ансамблю, солістка, ведуча різноманітних заходів та співведуча Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «ШеFEST» (локації «Хата чумака»), авторка статей у виданнях і соціальних мережах.

Творчою діяльністю Альбіна активно займається з 2009 року. І вже, як бачимо, має чималі здобутки. «Так у мене життя склалося, що професії, які я здобула, абсолютно недотичні до мистецтва (бухгалтер, інженер-гідротехнік), але я змалку мріяла реалізувати себе саме в культурній галузі», – розповідає жінка. У виборі професії Альбіну, як і багатьох, спрямували батьки. Однак чужий, хоч і батьківський, вибір не зробив нашу героїню щасливою. Працювала бухгалтером, проте душа жадала творчості, і врешті реалізувала себе: сотні віршів, численні статті, виступи на сцені, участь у багатьох районних та обласних культурних заходах принесли Альбіні визнання, статус та безліч грамот і нагород.

Нахил до творчості жінка успадкувала генетично. Її прадід Філіп Шептицький був скрипалем і надзвичайно освіченою людиною. (На жаль, задовго до народження Альбіни пішов у засвіти). А дід, Степан Йосипович Малій, майстерно володів трубою. «Скільки себе пам’ятаю, я співала, одягаючи довгі сукні і туфлі на підборах, що колись належали моїм тіткам, а ще робила собі макіяж косметикою, яку вони залишили. Виступала на уявній сцені, оголошуючи себе як артистку, хоч на справжніх концертах ніколи в дитинстві не була», – згадує поетеса.

У школі любила писати твори. Згодом під впливом душевних переживань взялась за вірші. «Це справжня психотерапія. Коли мені важко впоратися з емоціями, на поміч приходять рядки. І я дуже радію, коли мої вірші допомагають іншим. Саме для цього їх і пишу. В першу чергу – для людей», – каже авторка.

Друкувалась часто у різних виданнях. Однак заповітна мрія Альбіни – видати власну збірку. Рік тому вона була за крок до її втілення. 23 лютого Звенигородська міськрада виділила основну суму коштів на друк. Але 24 лютого розпочалась війна. Тепер через інфляцію потрібне термінове дофінансування. Тож, допомагають друзі, шанувальники, благодійники, а ще жінка продає свою колекцію біжутерії, тільки б швидше втілити мрію.

«До цієї збірки увійдуть 300 моїх кращих віршів. Близько ста поезій я вже знов написала. Тож і наступна збірка практично готова. В ній поезії переважно про війну», – розповідає Альбіна.

До слова, поезія «Мово українська» та портрет нашої авторки надруковані в міжнародному журналі «Millenium Club» (проєкт для успішних людей, 2022) у розділі «Красуні України».

Шість творів Альбіни опубліковано на порталі Міністерства культури та інформаційної політики України в рубриці «Поезія вільних» («Розмова на небесах», «Краса весни», «Янголи життя», «Син в домовині повернувся додому», «А слово таки має силу», «Присвята Привиду Києва»). Ще близько 50 поезій авторки очікують на розгляд.

З повагою та любов’ю Альбіна ставиться до своїх колег по сцені.

«З 2009 року і донині я працюю в Моринському будинку культури, де маю чудовий колектив, який є моєю підтримкою. Саме в цьому колективі шліфуються мої таланти, адже працюю з талановитими людьми», – каже.

Отримує жінка також підтримку найрідніших – чоловіка й двох донечок.

Дуже хочеться побажати їй здійснення, реалізації всіх творчих планів. А ще – якнайшвидшої Перемоги України, яку теж потрібно буде оспівати у віршах.

Увазі читачів пропонуємо по кілька рядків з майбутньої збірки.

***

Хай небеса любов охороняють,

Щоб цінувати кожен день життя,

Розчарування хай серця не знають,

Хай зорями ясними зоріє майбуття! («Аромат кохання»)

***

Оленівка – останній шлях в катівнях,
Останній подих, ненависть в очах,
Те пекло не пробачать покоління,
Бо навіть Бог заплакав на Небесах. («Янголи «Азову»)

***

Славетні Моринці мої!

Весь світ вклоняється землі,

Де в сяйві ясної зорі

З’явивсь Тарас, як промінь у імлі. («Моє село»)

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Читайте також: Ми дуже вдячні за таку підтримку: у Тальному вимушені переселенці отримали допомогу

Читайте нас також в Telegram!