Багатодітний батько зі Звенигородщини створює ексклюзивні речі з дерева

Вперше роботи Миколи Вдовиченка з Чижівки, що на Звенигородщині, мені пощастило побачити на виставці у Водяниках. Диво-черевик, лавка, крісло та багато інших речей, скоріше, можна було назвати начинням казкового будиночка. Шкода, з автором тоді поспілкуватися не вдалося, але світ наш сучасний, тож зв’язалися з ним по телефону.
Чоловік зараз працює лісником у Яблунівському лісництві Лисянського держлісгоспу. Каже, його батько теж займався такою справою, часто брав його малим з собою до лісу. Тож ця професія близька чоловіку з дитинства.
Після закінчення технікуму Вдовиченко працював у Корсунь-Шевченківському районі майстром лісу майже 7 років. Потім звільнився і через рік пішов працювати старшим майстром і механіком в Стеблівське ПТУ №39, проробив там 5 років. А коли потрапив під скорочення, перейшов, як каже, на свій хліб – брався за різну роботу, ремонтував техніку. Так було до 2012 року.

Та повернемося до різьби по дереву. Неймовірно, та усі свої вироби чоловік вирізає не різцями, а звичайнісінькою бензопилою. Так, вам не здалося. Звісно, і гриби, і черевик, і інші речі ще потребують доведення до кондиції – завершеності. Найпершими, як розповідає, вирізав з дерева гриби. І було їх багацько. «Якось подумав: «Та скільки я ці гриби буду вирізати?». А в мене лежала заготовка – колода. Вирішив з неї вирізати якусь фігуру. Та й пішло…, – каже Вдовиченко.

Чоловік розповідає, що працює з різною деревиною: і з липою (щоправда, її, каже, важче відшліфувати), дубом, ясенем та акацією. Каже, підходить все, навіть те, що б інші воліли перебити на дрова чи цурки. Або ж бере до діла і те, що сокирі не піддасться. Переважно це корчі чи пеньки, невеликі колоди, що в руках майстра «оживають» – перетворюються на чудернацькі крісла чи лави. Задумів має Микола Миколайович дуже багато, однак не на все, зізнається, стає часу. Каже, що коли бачить деревину, вже знає, що з неї може вийти. Дещо виходить спонтанно:
– От черевики. Я їх не вирізав – не потрібні вони були мені, – розповідає Микола Миколайович. – Але приїхав, взяв пилку нову та й думаю: «Треба десь щось різонуть». Думаю: «Гриби точно різати не буду, фігурку теж, бо колода невелика попалася». Черевика вирізав буквально за пару годин. Потім ще трохи доробляв – доводив до кінця.
Поїхав в ліс. Дивлюся, хлопці щось роблять, кажуть, поріжемо ось цю деревину на цурки. Кажу: «Я ось зараз вам поріжу» – давай крісло робить. І так воно стоїть в лісі те крісло – нема коли закінчити. А потім приїхав, бачу, треба людей почекати – став та й вирізав те крісло. Захотів – ще одне зробив, ще одного пенька порізав, – каже.

Микола Миколайович, окрім всього, займається і рибним господарством. Мріє, як матиме час і дійдуть руки, зробити з дерева водяне коліща. Та таке, щоб без жодного гвіздка і залізячки. Каже, своїх робіт намагається не повторювати. Щораз хоче, аби вийшло щось унікальне. Тож виготовляти двері і вікна – точно не для нього. Вдома Микола Вдовиченко своїх робіт має небагато, бо переважно дарує їх родичам, знайомим та друзям, є на такий ексклюзив і покупці. Водночас дещо притримує і вдома – щоб дітям залишилося. А зростає їх у сім’ї майстра аж 5-ро. Чоловік посміхається і ніжно говорить: «У мене лапочка-дочка та чотири синочки». Найстарша, Даша, навчається на веб-дизайнера у Черкасах (на держзамовленні). А хлопці – кожен має свої захоплення. Богдан, найстарший із синів, любить, як і тато, техніку. Її у господарстві Вдовиченків вистачає – мають і машину, й трактори, тож є що крутити. «Йому, як кажуть, не дай їсти – дай руки в мазуті замурзати, – каже батько. – А менший Ванюшка, то він до заліза не так беручкий, з дерева трошки робить щось. Пригадую, в садочку як питали: «Ванюшка, ти ким станеш, як виростеш?», він сказав: «Такої професії поки нема». Йому легко дається навчання».

Справжньою підмогою таткові є молодші Миколка й Олексійко. Хлопчики, поки батько альтанку робив, самі стільчики змайстрували: «Старші сини мені помагали, а Миколка з обрізків якихось стільчики поробив. Найменший Альоша йому помагав: придержував дощечки, поки Миколка гвіздки забивав», – розповідає батько. Каже, як виростуть, ким би не стали, але якщо доведеться щось із дерева зробити чи техніці дати раду, впевнений, що справляться, бо ростуть біля нього і бачать, що й до чого.

Ольга ОСІЯНЕНКО