Вісті Черкащини Альтернативи стерилізації безпритульних та домашніх тварин в Україні й на Звенигородщині зокрема поки немає
Останнім часом в Україні та Звенигородщині зокрема катастрофічно зростає кількість безпритульних тварин. Окрім осілих власників, що безвідповідально розкидаються потомством своїх улюбленців, з’явились ще й тварини-переселенці та просто покинуті, бо господарі виїхали через війну чи в пошуках роботи. Соцмережі переповнені оголошеннями на прилаштування. Однак, як засвідчує практика, користуються попитом лише породисті, та й ті, бажано, даром або за символічну плату. Прості, хай тричі прекрасні, лиш зрідка знаходять «своїх людей», тобто таких, щоб про тваринок дбали, а не просто посадили на ланцюг і годували раз на тиждень. А такі випадки, на жаль, трапляються. Тож треба бути особливо обережними у виборі нового господаря.
«Що робити з безпритульними собаками? Вони нам заважають», – часто запитують люди. Дехто з надією в очах, щоб тих відстріляли (що, до речі, суворо карається і заборонено законом!!!), а дехто з очікуванням, що їм підкажуть найближчий притулок. Таких поблизу просто немає. А ті, що є на значній відстані, скажімо, в обласному центрі, Черкасах, вщент переповнені. «То може тут організувати?» – несміливо запитують небайдужі, щиро сподіваючись, що цим займеться хтось, крім них. На те ж саме переважно покладається і місцева влада. Наприклад, на Калинопільщині (регіон Звенигородщини, що недавно був окремим районом) з трьох громад (Калинопільської, Єрківської та Мокрокалигірської) за останні 5 років жодна не потурбувалася ні про притулок, ні про стерилізацію, хоча волонтери зверталися до керівництва про виділення коштів на ці заходи. Щобільше, неофіційно ці громади спрямовують усі скарги жителів до зоозахисників, хай вони з ними розбираються, адже на преміювання чиновників гроші є, а на стерилізацію – катма. Значно краща ситуація у сусідів – Тальному, Звенигородці та Багачевому, де діють програми зі стерилізації, але повністю вони не можуть покрити всю потребу. Необхідно залучати до вирішення цієї проблеми громадськість та всіх власників чотирилапих.
І тут на авансцену виходить питання соціальної відповідальності: кожен, кого турбує проблема чисельності безпритульних тварин, повинен себе запитати: а що я зробив для її вирішення? Найперше – провести стерилізацію своїх улюбленців, а в ідеалі ще й тваринок родичів та вуличних. Це мета. А досягнути її можна різними способами: 1) власним коштом; 2) через донати небайдужих; 3) через вимогу прийняття відповідних програм від місцевої влади; 4) через підтримку благодійних фондів.
Стерилізація 1 тварини в даній місцевості питання не з дешевих – близько 1 тисячі гривень. І багато хто переконує, що це для нього нереально велика сума. Але це раз на увесь вік вашого улюбленця. І, щоб там хто не казав, її можна відкласти. Зате потім ви звільняєтесь від щорічного морального тягаря, що робити з потомством. Хто хоче – той вирішує проблему, хто не хоче, той завжди шукатиме причину, чому не готовий з нею розпрощатися. Калинопільські волонтери, до речі, (Калинопіль, Єрки) частково власним коштом, а частково через благодійну допомогу за два останніх роки зуміли стерилізувати майже 200 тварин. І це далеко не заможні люди.
Щодо притулку. Його варто відкривати лише тоді, коли ви спроможні створити або залучити належну матеріальну базу: земля, будівля, обігрів, комунікації, харчування, лікування, догляд. Передбачити щосезонне поповнення та прилаштування. Цього вимагає і законодавство. Просто обгородити територію і раз на день годувати, як дехто собі уявляє, недопустимо в цивілізованій державі з діючими законами.
Дуже шкода, що калинопільський бізнес поруч із владою уникає вирішення проблеми безпритульних тварин, покладаючись на авось або на сумління зооволонтерів. Лиш поодинокі підприємства провели стерилізацію собак на своїх територіях.
Ми всі хочемо в Європу, тож будьмо справжніми європейцями, де цінується кожне життя, навіть найменше…
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
