Вісті Черкащини Звуки рідної землі: пісні тальнівського митця, які стали частиною історії
У маленькому містечку Тальне на Черкащині народився й виріс музикант, чиє ім’я стало символом справжньої творчости та безмежної любови до рідної землі. Анатолій Довгань – композитор, аранжувальник, поет і виконавець. Він був Чародієм, чиї пісні вабили серця, жили в душах людей, лунали на концертних майданчиках усієї країни, несучи світло й тепло в кожен дім.
Його мелодії – то відверта розмова з Україною, сповнена ніжности, болю, надії та любови. Понад 150 його пісень навіки уславили рідний край, ставши воістину народними. Світла пам’ять про Анатолія Васильовича живе в його музиці, що зберігає частинку його душі. Кожна нота, кожне слово завжди відгукуватимуться луною в серцях слухачів. Він залишив по собі неоціненний спадок – сяючу зорю на небосхилі української культури, що не згасне ніколи.
7 лютого в Тальнівській центральній бібліотеці відбулася година пам’яти «Життя – як пісня», приурочена до 75-річчя від дня народження славетного митця Анатолія Довганя. Це була чудова нагода згадати його творчий шлях і вшанувати світлу пам’ять.
Захід розпочався показом документального фільму про Маестро, який змусив присутніх замислитися над значенням його музики та глибоким впливом на українську культуру.
Анатолій Васильович народився 9 лютого 1950 року в Тальному. Успадкував від батька артистизм, а від матері – музичний слух і любов до пісні. З дитинства гарно співав і танцював, тому не дивно, що школярем активно брав участь у всіх виховних заходах. Опанувавши акордеон, згодом навчився грати й на барабанах. У Тальнівському будинку культури разом з ровесниками Анатолій слухав пісні у виконанні воістину великих артистів: Карела Готта, Юрія Гуляєва, Джо Дассена, Мусліма Магомаєва, Джанні Моранді, Кліффа Річарда, Адріано Челентано та інших. Згодом і сам почав грати й співати на танцювальному майданчику в центрі міста.
У 1967 році, щойно закінчивши школу, юнак опинився у вирі кінематографічного життя Тальнівщини. Він став помічником кіномеханіка у місцевій дирекції кіномережі, де його руками оживали чарівні історії на екрані. Кінопроєктори, що їх обслуговував Довгань, стояли в різних куточках краю: у Здобутку, сільському клубі імені Чкалова та будинку культури. Там, у темряві залу, під звуки кіноплівки, він дарував людям можливість поринути у світ мрій та фантазій.
У 1970-1974 роках серце Анатолія було полонене не лише музикою, що лунала в стінах Уманського училища імені Порфирія Демуцького, але й коханням до Наталії – дівчини з Кропивниччини, яка також навчалася там. Їхні шляхи перетнулися, щоб уже ніколи не розійтись. Наталя стала для нього не лише дружиною, але й вірним другом, матір’ю двох синів та берегинею домашнього вогнища. Для митця вона була підтримкою та музою, людиною, з якою він міг розділити і радощі, і труднощі. Разом вони творили свою історію, де музика та кохання звучали в унісон.
Викладаючи теоретичні дисципліни в Тальнівській музичній школі, Анатолій Васильович передавав вихованцям і свої знання, і безмежну любов до музики. Розбуджуючи в них цікавість до складних музичних понять, пояснював їх зрозуміло й захопливо. У 1980 році митець з відзнакою закінчив Львівську державну консерваторію імені Миколи Лисенка.
Ансамбль «Джерела» – це окрема сторінка у біографії Анатолія Довганя. Протягом чотирьох десятиліть він був його керівником і натхненником. Останні 28 років колектив носив звання народного аматорського. «Джерела» користувалися великою популярністю. Під час звітних концертів людей збиралося стільки, що вони сиділи на підвіконнях і стояли попід сценою. ВІА з успіхом виступав у сусідніх районах та в обласному центрі, неодноразово стаючи призерами конкурсу патріотичної пісні. З піснею «Микита» навіть здобув перемогу на популярному всеукраїнському конкурсі «Сонячні кларнети».
Окрім інструментальної та аранжувальної діяльності, Анатолій Васильович відомий і як композитор. Написав пісні на вірші Василя Симоненка, Миколи Луківа, Катрусі Кособлик, а також на власні тексти. Створив музику до лялькових вистав, фільмів і мюзиклів. Писав власні пісні, музику до лялькових вистав, фільмів і мюзиклів. Довганеві твори звучали у виконанні Черкаського академічного хору, тріо «Вербена», колективів «Дожниця» та «Ордана» на сценах рідного Тального, Черкас і Києва. Багато з них увійшли до Фонду Українського радіо. Зокрема, пісні «Я приїхав», «Ти моя Україно», «Зоряна ніч».
Після перегляду фільму присутні поринули у спогади, слухаючи розповіді тих, кому пощастило особисто знати митця. Олег Сошинський, Людмила Нестругіна, Людмила Луняка, Лідія Седень, Олександра Осіяненко та Володимир Нерубайський згадували його відданість творчости та любов до рідного краю.
У колі однокласниць Валентини Курілко, Євгенії Юрпольської та Євдокії Петренко, які завітали на захід, лунали теплі розповіді про юність талановитого хлопця, сповнену мудрости, толерантности й безмежної любови до музики, що світилася в його очах ще з ранніх років.
За словами Людмили Нестругіної, Анатолій Довгань відмінно навчався в Тальнівській середній школі №1, перечитав усю шкільну бібліотеку й напам’ять цитував монологи й діалоги з безсмертних творів: «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека та «Трьох мушкетерів» Александра Дюма.
«Маестро сформував мене і як співачку, і як керівника, – зазначила Людмила Луняка. – Кажуть, що душі покійних спостерігають за нами з Небес і чують наші слова. Тож нехай знає: я завжди його пам’ятатиму».
Володимир Нерубайський додав, що Анатолій Васильович стояв біля витоків літературно-музичного об’єднання «Передзвони», а його твори увійшли до перших двох збірок.
Особливу атмосферу заходу створили пісні митця у виконанні народного аматорського тріо «Дожниця». Вони стали справжнім вшануванням його пам’яти та неповторного внеску в українську музику.
Годину пам’яти вела методистка Центру культурних послуг Світлана Сухонос, яка спрямувала увагу присутніх на важливість збереження культурної спадщини та підтримки творчости таких видатних осіб, як Анатолій Довгань.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
