Знову в однострої: мешканець Тальнівщини повернувся на війну після майже двох років полону

Він бачив пекло на власні очі, але не зміг залишитися в тиші. Після майже двох років полону, невідомості й «тиші» від ворожої сторони, 23-річний Вадим Смільський знову одягнув однострій. Це історія про материнську любов, незламність характеру та чоловічу солідарність, що рятує життя на передовій.

Коли Наталія Білоус розповідає про сина, її голос бринить то гордістю, то  болем. Вадим ріс у селі Глибочок, що на Тальнівщині, – працьовитим, спокійним хлопцем, першим помічником для мами, яка сама піднімала двох дітей. Його шлях до війська не був випадковим: ще у 2021-му він рвався на службу. Тоді завадило здоров’я – плоскостопість. Але характер виявився міцнішим за медичні діагнози. Вадим таки підписав контракт ще до великої війни.

А потім був травень 2022-го. Луганщина. Полон.

Рік і дев’ять місяців невідомості. Більше року Вадим вважався зниклим безвісти, бо «та сторона» вперто мовчала. Наталія жила від дзвінка до дзвінка, від надії до відчаю, аж поки Координаційний штаб не підтвердив: живий. Потім був важкий обмін, той самий, затьмарений новинами про збитий літак, і довге очікування в Дніпрі.

Він повернувся іншим. Закритим, з печаткою пережитого в очах. Здавалося б, ти вдома, на рідній Тальнівщині, відпочивай, загоюй рани. Але юнак не зміг. «Я не знаходжу собі тут місця», – сказав він матері. І хоча заспокоював її, мовляв, піду в небойову частину, її серце знає правду. Зараз Вадим у складі Харківської бригади приборкує «пташок» – керує дронами.

На війні дрібниць не буває, особливо коли йдеться про захист. Коли воїн  збирався на фронт удруге, постало питання якісного спорядження. Каски й бронежилети, які надають за стандартом, – це добре, але для оператора дронів потрібен особливий захист: легкий, технологічний, з інтегрованою гарнітурою.

На допомогу прийшов місцевий підприємець Володимир Мовчан. Без зволікань він відгукнувся на прохання родини. Тепер у Вадима є сучасна каска з навушниками та радіоприйомом, а також надійна плитоноска. «Я навіть не знаю, як дякувати, – каже пані Наталія. – Володимир Петрович надав таку допомогу, на яку в сина зараз і зарплати б не вистачило. Отримані речі – запорука його безпеки. Ми вибрали на сайті необхідне для роботи з дронами, і він нам усе подарував. Для нашої родини така підтримка неоціненна».

Сьогодні Вадим знову там, де відчуває себе потрібним. Він мало говорить про минуле, але своєю справою пише майбутнє. А вдома на нього чекає мама, яка щодня молиться й дякує тим, хто підставив плече її синові в найвідповідальніший момент.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Тальнівська громада у 2025 році: бюджет росте, земля працює, фронт отримує підтримку

Читайте нас також в Telegram!