Вісті Черкащини Зігріти серце солдата: у селі на Тальнівщині піклуються про військових-земляків
У тиші зимових вечорів, коли село затамувало подих, жіночі руки, не відступаючи від своїх традицій, вміло плетуть з воску й парафіну маленькі сонячні острівці. Тріск розпеченого матеріалу переплітається з тихими розмовами, наповнюючи затишок Веселокутської книгозбірні теплом і спокоєм. Кожен рух, кожен дотик до бляшанок і картону – тиха молитва, відправлена на фронт, це підтримка нашим захисникам, які, ціною власних життів, боронять рідну землю.
«У цей важкий для України час ніхто не має бути байдужим, – каже бібліотекарка Тетяна Матющенко. – Кожен повинен робити свій вклад у майбутню перемогу, адже тільки разом ми неймовірно сильні! Ми й минулого року передавали нашим хлопцям, десь уже до пів тисячі добирається».
У її голосі, як у тихому дзюрчанні річки, чути болючу ніжність і незламну рішучість. Вона – одна з тих, хто вже третій рік поспіль організовує всіляку допомогу українським звитяжцям, зокрема й виготовляє ці маленькі вогники, що горять у темряві, і несуть не лише тепло. Вони – то надія, то знак того, що ми всі разом, навіть на відстані, можемо підтримати наших воїнів.
«Проблема в нестачі парафіну й воску», – говорить Тетяна Іванівна з тривогою. Проте веселокутці перед труднощами не відступають. Бібліотека, як справжній центр підтримки, об’єднала їх навколо себе. Учителі, учні й батьки місцевої гімназії, сільські пасічники Микола Мусієнко, Юрій Савич та Олексій Андрущенко, усі місцеві жителі вносять свою частку в перемогу над кривавим ворогом. Збирають бляшанки, приносять віск, навіть недогарки свічок з храму, складаються грошима, аби закупити парафін. Це непідробна вдячність захисникам і захисницям за мирні дні та спокійні ночі.
Щоразу, день через день, з Людмилою Обуховською та працівниками ФАПу Валентиною Мельниченко й Людмилою Остроушко, Тетяна виготовляє окопні свічки. Не покладаючи рук, вони працюють у підсобному приміщенні бібліотеки, де на портативній плитці в розігрітому чайнику тануть віск та парафін. У миті, коли руки виготовляють крихітні вогники, жінки відчувають, як у їхніх серцях горить ще більший вогонь – жага надії та сили, здатна здолати все.
Завдяки підтримці, що надходить зусібіч, веселокутці передають окопні свічки, ласощі, ліки та інші необхідні речі землякам, які боронять нашу рідну землю. Учні місцевої гімназії додають малюнки й обереги, щоб кожен солдат відчув, як його підтримують навіть через тисячі кілометрів.
Тетяна Іванівна, згадуючи ці зусилля, лагідно усміхається: «Дякуємо всім, хто долучився до допомоги, хто приніс щось своє, хто дав частинку себе». Її слова виражають глибоку віру в те, що навіть найменший вогник може розігнати найгустішу темряву.
У цьому світі, де мрії та спільні зусилля людей стають міцним фундаментом для майбутньої перемоги, немає місця байдужості. Кожен може стати героєм. І не лише на полі бою, а й у тих малих справах, що наближають перемогу. І саме ці свічки, виготовлені у Веселому Куті, прискорюють той день, коли настане мир.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
