Вісті Черкащини 
«Живу одною годиною»: як ветеран з Тального навчає молодь і знаходить себе після війни
У новій рубриці «Історія наших захисників» ми розповідатимемо про людей, які не лише стали на захист України, а й живуть поруч із нами. Це історії про буденне життя військових, їхній шлях, переживання та думки про майбутнє. Наш перший ветеран – Сергій Володимирович Стемківський. Родом із Тального, він служив у перших рядах оборони, нині працює викладачем і продовжує допомагати військовим та дітям.
Сергій Володимирович розповідає, що після школи одразу працював електромонтером. Згодом працював у будівництві та енергетиці, зокрема в Тальнівському РЕМ та на Тальнівській газокомпресорній станції. Він завжди обирав шлях відповідальності. «Не захотів я брати легкий шлях. Просто ось так», – пояснює він. Після виходу на пенсію присвятив себе родині – сину та доньці, які мешкали у Києві.
Певний час Сергій патрулював Київ, а після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Тальне, спершу вивіз дітей і лише потім пішов на службу. «В перший день я бачив, що відбувається, і зрозумів, що моє місце там, де потрібна допомога», – згадує він. Хоч за освітою не був військовим, пройшов підготовку і отримав звання. Служив у першій танковій бригаді, старшим офіцером батареї реактивного дивізіону.
Перші бойові дії відбувалися на південному напрямку, потім Бахмут і Солідар, відступ на Вугледар і Велику Новосілку. «Перші ночі було складно спати через обстріли, але побратими допомогли навчитися тримати себе в руках», – каже Сергій Володимирович. Він наголошує, що головне – особиста безпека та дисципліна. «Ризикувати життям необдумано не можна. Для мене важливо не просто виконати завдання, а зробити це безпечно», – пояснює він.
Війна вчить швидко приймати рішення. Ветеран продовжує працювати з молоддю, викладає предмет «Захист України» у місцевому коледжі. Він навчає студентів дисципліні та відповідальності, радить підготовку і знання, які рятують життя. «Ми розповідаємо дітям, що війна існує, і я практично кожну пару пояснюю реалії, з якими вони можуть зіткнутися. Але їхнє основне завдання зараз – навчання. Збройні Сили створюють умови, щоб вони могли здобувати освіту, і це потрібно цінувати», – підкреслює він.
Військовий також пояснює дітям, як поводитися під час повітряної тривоги та наголошує: «Зосередьтеся на навчанні і думайте про власні дії – це ваше головне завдання». За його словами, дорослі мають забезпечити безпечне середовище, щоб молодь не відчула війну на власному досвіді.
Чоловік скептично ставиться до обіцянок швидкої перемоги. «Розраховувати потрібно лише на власні сили. Перемога буде, але ціна її висока», – каже він. Він переконаний, що ефективна служба можлива лише за умов надійних людей і дисципліни. Крім того, він наголошує на необхідності оновлення системи, ліквідації корупційних практик і спеціальних пенсій, щоб молоде покоління бачило справедливість.
«Контузії та бойові травми не зникають самі по собі. Потрібне серйозне лікування у психіатрів, психологів та психотерапевтів. Ефективність залежить від бажання людини. Без внутрішньої мотивації ніякі методи не принесуть результату», – звертається він до військових.
Пошук себе після війни
Сергій Володимирович наголошує, що після служби дуже важливо знаходити себе, реалізовуватися і займатися улюбленою справою. «Живу одною годиною», – говорить він, і ці слова відображають його підхід до життя: цінувати кожен момент і концентруватися на тому, що можна зробити зараз. Він радить ветеранам і всім, хто пережив війну, шукати власний шлях, розвивати себе і не зупинятися – тільки так можна знайти внутрішню гармонію та сили для нового життя.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
