Вісті Черкащини Живі традиції: у Будинку культури на Тальнівщини відтворили осіннє сватання
Минулого тижня в Романівському Будинку культури до Дня працівників сільського господарства було відтворено українську традицію осіннього сватання. Захід став яскравим прикладом того, як культура й сила духу українців продовжують жити, незважаючи на труднощі воєнного часу.
Відродження стародавніх звичаїв
Як розповіла художня керівниця Романівського БК Катерина Наталич, восени, після збору врожаю, в українських селах традиційно проводили сватання. Люди могли спокійно готуватися до весілля після завершення польових робіт. Старости від імені родини нареченого приходили до батьків дівчини для офіційної домовленості про шлюб. Якщо вона погоджувалася, то хлопця перев’язували хусткою, а старостів – рушниками, що символізувало згоду нареченої та шану до сватів. Відмова ж супроводжувалася поверненням хліба та подарунком «гарбуза» (звідси й вислів «дати гарбуза»).
«Ми захотіли відтворити цю традицію, показати людям, як це відбувалося раніше. Важливо передати дух минулого, щоб українські звичаї не забувалися», – пояснює Катерина Наталич.
Організація заходу та учасники
До підготовки цього та інших заходів долучаються Ніна Звонаренко, Наталія Галузько, Валентина Чаленко, Андрій Березенко, музиканти Ніна Данилюк, Дмитро Пилипенко і Олександр Видра.
Ідея та сценарій належали Катерині Наталич, однак усі деталі обговорювалися колективно, щоб відтворити атмосферу українського села максимально достовірно. Глядачі побачили на сцені журавель, діжечку з квашеними огірками, «вхід» до льоху й інші традиційні дерев’яні атрибути. Усе робилося власними силами, з невеликою спонсорською допомогою.
Навіть під час планового відключення електроенергії захід не зупинився: «Світло всередині нас яскравіше за будь-яке знеструмлення», – зазначила Катерина Наталич.
Інші українські традиції та свята
Крім сватання, у клубі відтворювали й інші осінні обряди: українські вечорниці, кусання калити, різні види давніх ворожінь. Глядачі з цікавістю спостерігали за всіма дійствами, а самі учасники відзначали, що це стало цікавим досвідом для всіх зберігачів української культури.
«Наше завдання – не лише показати той чи інший обряд, а й передати атмосферу колишнього українського села, відчути емоції, з якими колись люди святкували», – додає художня керівниця.
Чому важливо зберігати рідне, українське
Катерина Наталич переконана, що українські звичаї потрібно передавати молоді, щоб вона не забувала своє коріння: «Традиції не повинні зникати. Поки живі ми, вони мають залишатися. Особливо зараз, коли Україна бореться».
Вона нагадує, що колись навіть просте спостереження за чужим весіллям було святом для селян. Це об’єднувало й дарувало радість.
Післяслово
Свято в Романівському БК – не лише відтворення української минувшини, але й живе свідчення того, що культура зберігається, передається й розвивається. Усі учасники заходу, від організаторів до музикантів і глядачів, вкладали в нього душу. І навіть у темряві, під час знеструмлення, важливою залишалася внутрішня яскравість – бажання зберегти й популяризувати традиції для наступних поколінь.
Ця подія нагадує нам: генетична пам’ять робить нас українцями. І в горі, і в радості сила духу та любов до рідного коріння здатні об’єднувати й надихати.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
