Жителька Тального звинувачує місцеве підприємство у перешкоджанні поховати матір

У Тальному, що на Черкащині, розгорівся скандал навколо поховання. 21 вересня в редакцію газети «Новий Дзвін» прийшла жителька Тального Валентина Гоняна, яка нещодавно поховала маму та розповіла, з якими труднощами зіткнулася під час похоронної процесії.

– Минулого четверга в мене померла мама в Черкасах у реанімації. В п’ятницю було поховання. Два роки тому помер батько і мама зараня підготувала собі місце біля нього. Коли був похорон, документами займалися брати. Всі послуги замовили в Юрія Поліщука (колишнього керівника КП «Ритуал» – ред.). Він відкрив свою ритуальну фірму. Коли повідомили КП «Тальне – Сервіс» (нова назва колишнього КП «Ритуал» – ред.), що у нас буде похорон, вони одразу завалили нас питаннями:” А хто яму копає? Чому в нас нічого не замовляєте?” І так далі. Коли йшла похоронна процесія, ми приїхали на кладовище близько 16-ої години, може й пізніше, я за часом тоді не сильно слідкувала, а вхідні ворота зачинені на замок. Вони ніколи не зачиняються, поки сонце не зайде. Ми ж повідомили, що буде похорон, віддали документи. Всі стоять під воротами, а ми не можемо людину спокійно поховати. У каптьорці сиділи два хлопці, які копають ями, та їхній начальник, головний інженер Олександр Мельниченко з «Тальне – Сервіс». Я не знаю, чого вони так зробили, через конкуренцію чи з іншої причини, але так робити не можна. Згодом ворота таки відчинили, але не дали нари, щоб поставити труну. Один чоловік вийшов з двома табуретками і ми маму біля могили ставили на них. Це не нормально. Хіба так можна ставитись до людей? – зі сльозами на очах розповідає жінка.

Телефонуємо до керівника КП «Тальне – Сервіс» Віталія Марченка, аби вияснити ситуацію. Він передає слухавку вищезгаданому головному інженеру Олександру Мельниченку, який пояснює, що сталось.

– Чоловік, який тоді до нас прийшов, кинув свідоцтво про смерть і каже: «У нас буде похорон». Наступного дня наш працівник мене повідомляє, що вони не знають на котру. Через когось потім передали, що має бути на 15-ту. Я в цей час приїхав. Вже четверта, а нікого немає. Буде чи не буде похорон, ми не знаємо, бо з нами ніхто не домовлявся. Ворота закрили і готуємось на вихід. Пізніше нас повідомили, що вони затримуються, бо їхали з Черкас. Хлопці сиділи чекали. О пів на п’яту вони тільки приїхали і тоді ми відкрили ворота. Найперше треба було повідомити на котру похорон, бо нам обов’язково треба надати все необхідне. Люди повинні були показати документ, де похований батько, бо там і маму хочуть поховати. Я сам хочу з цим розібратись і переговорити з Поліщуком. Хай працюють, надають послуги, але це має бути в межах правового поля. За чинним законодавством, право надавати ритуальні послуги мають передусім комунальні підприємства. Інші суб’єкти господарювання теж можуть надавати такі послуги, але лише після того, як укладуть угоду з комунальним підприємством. Це робиться безкоштовно. Оскільки ми єдине комунальне підприємство в громаді, яке надає ритуальні послуги, то вони повинні укласти угоду з нами. Це прописано в статуті і цим нас зобов’язала місцева влада. Поліщук цього не зробив. Якщо людина надає ритуальне обслуговування, то вона повинна хоч зв’язуватись з нами, щоб ми могли давати вказівки, а не кимось передавати, що там десь похорон. Тим більше, він був керівником ритуальної служби більше 3-ох років і повинен знати ці нюанси. Його люди ввечері прийшли викопали яму, хоча не мали на це права, оскільки є відповідальна людина, яка повинна подивитись, що і де копають. Наші працівники цього не знали. А коли продавець ритуального магазину спробувала пояснити, що це земля комунальної власності, їй відповіли, що це не ваші проблеми. Тут не йде мова про конкуренцію. Давайте будемо відверті, людина хоче надавати послуги, не сплачуючи податки. Проте, коли в людей стається горе, вони самі обирають до кого їм звертатись, не ми їм вказуємо. І коли їм надають неякісні послуги, виникають такі проблеми. Якщо я, наприклад, беру на себе зобов’язання організації похорон, то я повинен всі питання погодити, обдзвонити, підготувати. Він цього не зробив. Але ми ж розуміємо, що це похорон, ввійшли в положення, чекали. А те, що не дали носилки, то я вперше від вас чую, такої вказівки я не давав. Буду виясняти ситуацію, чи дійсно так це було і чому. Хочу ще додати, що чоловік, який до нас приходив, погрожував нашій працівниці з ритуального магазину. Казав, що нас підірве, і життя нам не буде, і закопає та інше. Погрози звучали не один раз. На цих людей нашим підприємством була подана заява в поліцію для перевірки обставин даної справи. Ми готові давати відповіді на всі запитання, – відповідає Олександр Іванович.

Наступного дня Олександр Мельниченко передзвонив і роз’яснив ситуацію з носилками.

– Якщо машина зупиняється при вході, то труну ставлять на носилки і несуть через капличку, потім кладуть носилки в машину і везуть до місця поховання. А якщо, як у їхньому випадку, люди не зупиняються, а одразу везуть машиною до могили, то там їм дають стільці. Ми свою роботу зробили. Питання мають бути не до нас, а до того, хто надавав послуги і брав за це гроші.

Ритуальне обслуговування охоплює інтереси всього суспільства. На підставі свідоцтва про смерть замовник звертається до ритуальної служби і укладає відповідний договір-замовлення на організацію та проведення поховання. Проте бувають випадки, коли, звернувшись в комерційне підприємство, виникають непорозуміння.

Марина КАМІНСЬКА