Вісті Черкащини Жителька Тального зв’язала понад 400 пар шкарпеток для ЗСУ
У серці Черкащини, у Тальному, живе жінка, яка тихо, але віддано робить свою добру справу – день за днем, без гучних слів, без пафосу. Наталія Іванівна Фещенко – проста, щира, сильна душею тальнівчанка, яка власноруч зв’язала вже понад 400 пар теплих шкарпеток для наших військових.
Коли в лютому 2022 року почалась повномасштабна війна, Наталія Іванівна не одразу взяла до рук спиці. Спершу, як і багато людей, шукала спосіб заспокоїти нерви – малювала. Розфарбовки по номерах стали своєрідною терапією, що дозволяла триматися.
Однак справжнім поворотним моментом стала мобілізація її племінника. Коли його мама віддала йому носки, колись зв’язані Наталією Іванівною для батька хлопця, вона подумала: «Пора знову братись до справи». Відтоді вона в’яже – щодня, не рахуючи годин.
Скільки точно вона вже створила – сама не знає. Каже, збилася з ліку. Її шкарпетки давно вже гріють бійців по всій лінії фронту. Різних розмірів, різного кольору – усе залежить від ниток, які є під руками. Але одне лишається незмінним: щирість і любов, які Наталія Іванівна вплітає у кожну петлю.
Зв’язане передає через доньок, або просто тим, хто приходить і просить. «Прийшли, спиталися – я дала. Скільки просили, стільки й давала, ще й більше», – каже вона з усмішкою.
Її доброта безмежна. Вона не зважує, кому більше, кому менше – просто допомагає, бо так велить серце. За день вона може зв’язати одну пару.
Матеріалів на сотні пар шкарпеток ніхто не дарує. Вона бере старі речі, розпускає, перемотує нитки, комбінує. Їй допомагає дочка з Дніпра, іноді замовляє нитки через інтернет. Та часто доводиться імпровізувати. Навіть сусіди долучаються: допомагають розпускати й змотувати нитки, підтримують словом і ділом.
«Мені вже вмирати нема коли – треба в’язати», – з гумором каже вона. Але в цих словах уся її життєва філософія. Жити – це творити добро.
Для пані Фещенко в’язання – це не лише допомога іншим, а й спосіб подбати про себе. Воно заспокоює, відволікає, надає відчуття користі. Вона називає це своєю медитацією. «Я менше думаю про війну, коли в’яжу. Якщо нічого не роблю – мені важко. А так – хоча б якось на душі легше», – ділиться жінка.
До в’язання Наталія Іванівна також знаходила розраду в малюванні. Колись, ще в школі, їй це дуже подобалося. Тепер же – купує картини за номерами. Теж для того, щоб відволіктися. Каже, що прочитала в інтернеті, як малювання допомагає заспокоїтись – і це справді працює.
Наталія Фещенко – це та сама тиха героїня, яких так багато в українському тилу. Вона не вимагає нагород, не пише про себе в соцмережах, не чекає похвали. Вона просто в’яже – бо не може інакше. Бо вірить, що кожна пара носків – це її особистий внесок у Перемогу.
І поки є такі люди, як пані Наталія – Україну не зламати. Бо її тримає не тільки зброя, а й тепло людських сердець.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
