Вісті Черкащини Жителька Тальнівщини продовжує справу, яку почали разом з чоловіком-військовим
У одному із сіл на Тальнівщині одразу 3-є рідних братів стали на захист нашої країни. Про це нам розповіла дружина найстаршого з чоловіків. Жінка ледь стримувала сльози та просила не називати ні прізвищ, ні імен.
– Мій чоловік має золоті руки, він будівельник, маємо доньку та онучку, – розповідає жінка. – Спочатку пішов в тероборону, через 2 тижні – на Донеччину. Середній також хороший сім’янин, чудовий механізатор, має дружину, двох доньок та онучку, найменший з братів – теж будівельник від Бога, чудовий батько, має дружину, двох неповнолітніх діток. Усі троє братів зараз служать в Збройних силах України.
Коли чоловік був в теробороні, я запропонувала, щоб купили порося і переробили на консерви для солдатів. Погодився зразу. Купили за власний кошт велику гарну свиню і всю переробили, – ділиться жінка. Каже, попри те, що чоловік воює, вона продовжує почату разом з ним справу: «На сьогоднішній день ми вже переробили більше тони свинини (загалом купили 10 свиней – у Кривих Колінах, Чеснополі, Глибочку, нам допомагають фінансово люди, докладаємо власні кошти). Каші, тушонки, квасолі, тефтелі – робимо все, що хочете. А сала скільки пересолили. З перших днів дуже важко було в Лисичанську. Друг нашої сім’ї туди попав служити, то ми через черкаських волонтерів шукали шляхи, як туди доправити консерви. Самі завезли в Черкаси, відправили – отримав він цю посилку, хлопці дякували. Маю контакти захисників і з свого села, і з сусіднього, хто що просить, чим можемо, помагаємо. Через тальнівських волонтерів також доставляли. Вже збилися з ліку, скільки тих банок було, 5 тисяч – це точно. По сусідах дали клич, що треба скляна тара – принесли 200 штук, як нема – купуємо. З Києва один хлопчина дуже помагає, привозив 500 банок, а то черкаські волонтери: ми їм консервацію на Лисичанськ, а вони нам банок привезли самі, тисяч зо дві.
Працюємо в мене вдома: допомагають чоловіки з сусіднього села, 5-6 дівчат – з мого. Паралельно ходжу на роботу, працюю на землі. Знаєте, мені не шкода ні газу, ні світла, ні автоклавів – нічого. Зараз це не головне. Нам не треба ніякої реклами, ми робимо для хлопців, які нас захищають, – наголошує жінка. Водночас дуже болить їй, коли бачить байдужість людей, коли молодь сидить по кафе та барах, замість того, щоб нарешті прокинутися і усвідомити, що війна – поруч і не питатиме, чи прийти сюди, чи ні. Вона вірить і сподівається, що вони зрозуміють святу істину: до Перемоги треба йти гуртом! «Коли люди проснуться? Немає чужої біди!» – рветься серце жительки Тальнівщини.
Ольга ОСІЯНЕНКО
