Жителі села на Тальнівщині нарікають на недобросовісних орендарів ставка

У середу, 13 жовтня, Ольга Котенко, керуюча справами виконавчого комітету Тальнівської міської ради, проводила виїзний прийом громадян у селі Антонівка. До речі, це єдиний прийом, який відбувся того дня, хоча запланованих було аж 4.
Попри дощову й вітряну осінню погоду, до сільського клубу посходилися місцеві жителі. Темна зала зустріла холодом та пусткою, останнє, що тут проводили, мабуть, були президентські вибори, у жовтні минулого року. «Та ні», – заперечують антонівці: робили ще день села, щоправда, світло довелося протягнути від магазину, адже приміщення клубу нині знеструмлено за борги. Про клуб, сільський ставок, зупинку на трасі, вуличне освітлення та водопровід жалілися селяни посадовиці з Тального. Була присутня на прийомі й адміністраторка Галина Мазур та староста Павло Козаченко, який пробував задавати тон розмові, та з контрольованої вона часто перетворювалася на спонтанну.
Пенсіонер Михайло Прилипко повідомив, що орендарі сільського ставка для того, аби виловити рибу, спускають і громадський ставок у Кобриновій Греблі. «Я звертався до старости, а він каже, треба написати заяву на його ім’я. Яка заява! Ви ж тут хазяїн, Павле Олександровичу! Зрозуміло, ви все не знаєте, ми підказуємо, що заставки смикають, коли кому задумається і хто попало. Орендарі хочуть спустити свій ставок і смикають заставки у Кобриновій Греблі. Чи є у них дозвіл?!» – питає чоловік.
Козаченко каже, що мав розмову з орендарями, і договір оренди у них є. А от чи мають хлопці дозвіл на спускання ставка, сказати затрудняється. Каже, і їх розуміє: виростили рибу, а виловити не можуть. Це як виростити порося в орендованому хліві, а забрати звідти не можна.

– Чому ставок у Кобриновій Греблі не в оренді?
– От поспускають ставки, і води в криницях не стане!
– Чи можемо ми ловити рибу у нашому ставку? – вигукують з зали.
Уважно вислухавши, Ольга Василівна дає доручення старості вивчити питання зі ставками, для цього треба щонайменше мати документи під руками – договір оренди, зареєстрований у Державному реєстрі, та договір на спецводокористування.
Оксана Горбатюк, працівниця з благоустрою в обох селах, просить посприяти у встановленні дорожнього знаку на трасі Н-16 на повороті на Кобринову Греблю, що дозволить автобусам робити там зупинку:
– Моя дитина їздить з Черкас, то водії не хочуть зупинятися. Кажуть: не мають права, їдь у Соколівочку. Буває, їх там поліція чатує. Не зупинку, хоча б знак поставте! – просить жінка, – і тут не одне село, а цілих три.
Котенко робить помітки в робочому блокноті, обіцяє допомогти.
Пенсіонерка Крикунова Любов Іванівна бідкається, що знову немає води у селі. Не так багато часу минуло від останнього пориву, коли люди через пошкодження газової труби сиділи і без газу, й без води, як знову халепа.
Керуюча справами зразу ж телефонує керівникові «Водоканалу», аби почути пояснення, та слухавки той не піднімає.
Заговорили люди й за тарифи на воду. Мовляв, зависокі, а води немає.
– Я 9 років відповідав за водопостачання в селі, – каже Михайло Прилипко, – тоді ми платили по 10 гривень і вистачало й на насос, і навіть мені на зарплату. І до задвижки ніхто не ліз – все було під контролем. А тепер стався порив – женуть екскаватор з Тального. А тоді як газ прорвало, то ще й чоловік 12 в галстуках прибуло на 3-х машинах. Та хіба ж не буде такий тариф! Їм же їздити за щось треба!

На ці закиди Ольга Василівна запропонувала антонівцям відмовитися від послуг КП «Водоканал» і створити свій кооператив, що не заборонено законом. А також наголосила на необхідності встановлення лічильників, бо з нового року зміняться норми водоспоживання.
Світлана Накопюк, яка донедавна працювала завклубом в Антонівці, запитує, де буде виборча дільниця, адже клуб закрили, та що буде з самим приміщенням?
Ольга Котенко запропонувала взяти в оренду дане приміщення комусь з місцевих підприємців. Для цього міській раді необхідно спершу виготовити на нього документи.
– Як бачите, спадок нам дістався непростий. У нашій громаді більше 40 населених пунктів і в кожному – свої проблеми. Ми приїжджаємо до вас, щоб їх почути, донести до депутатів та посприяти у вирішенні, – резюмувала Котенко.
Дорогою до Тального спіймала себе на думці, що у нас у громаді діє якийсь «неписаний» закон недоторканності попередньої влади. Виявляється, можна було мати два сільських клуби, користуватися електроенергією і за неї не сплачувати, бо на ті будівлі й документів у сільській раді ніколи не було. Можна було спокійно відсиджуватися, коли затверджувався проєкт на капітальний ремонт державної дороги, і «проспати» автобусну зупинку на село, і ще багато чого «можна»…
Чому за це ніхто не несе відповідальності?

Ліна ЯЛОВСЬКА