Жителі одного із сіл на Тальнівщині хочуть, аби врешті на них звернули увагу

Відповідно до графіку, 10 листопада в Кобриновій Греблі, що на Черкащині, відбувся виїзний прийом громадян за участі заступника голови Тальнівської громади Олександра Маринченка. У визначений час у кабінеті адміністраторки Галини Мазур зібрались жителі села.
Найперше, про що знову вели мову, – це сільський клуб. Ще в січні працівники РЕМу знеструмили це приміщення через несанкціоноване підключення. Сільська рада не платила за світло більше 20 років. Зараз борги повертати немає кому.
– Приймається рішення, щоб клуб зробити в приміщенні школи, яка пустує, – каже Олександр Васильович. – Приїжджала керівник відділу культури, подивилась це приміщення, і вже на сесію виноситься питання, щоб зробити заклад культури в колишній школі.
За словами заступника голови, поштове відділення також планують перенести в це приміщення. Валентина Мельник, листоноша поштового відділення, каже, що вже давно обіцяли перевести сюди пошту, але до цього часу вона працює в старому приміщенні навпроти.
Михайло Васильович Прилипко порушив питання сміттєзвалища, яке, за його словами, не підгортається роками.

– Чому в інших селах смітники підгортаються, а в нашому чомусь раз у п’ять років? – запитує чоловік.
– Про що ви говорите? В цьому році вже два рази підгорталось – навесні і восени, – відповідає Маринченко. – Я трактор наймав і він горнув.
– За Антонівкою є сміттєзвалище, сільська рада колись виділила місце і люди туди возять сміття. Я не знаю, де і хто підгортав, але сам часто туди їжджу і бачу – ніхто нічого роками там не горнув, заїхати скоро не буде як, – наполягає Михайло Прилипко. – В нас 30 років підряд, як тільки вибори сільського голови – одразу «виділяють» трактора на сміття. Але ні разу його ніхто не бачив.
Валентина Мельник поцікавилась, чому до них не приїжджає сміттєвоз, як, наприклад, в сусідню Соколівочку. Адже не всі мешканці в змозі самотужки дістатись сміттєзвалища, більшість населення – пенсіонери.
– В наших планах закупити на кожен старостинський округ: трактор, причеп, відвал, косарку. Коли ми придбаємо всю цю техніку, проведемо громадські слухання щодо тарифу на відшкодування затрат, – каже Олександр Васильович. – Порахуємо, скільки витрат іде, щоб раз чи два у місяць вивозити сміття. І сміттєзвалище буде в нормальному стані, і люди будуть задоволені. Бо, як показала практика, – ми не встигаємо підгортати всі сміттєзвалища, не вистачає техніки.
Також люди занепокоєні тим, що на деяких вулицях у селі відсутнє освітлення. Адміністраторка Галина Петрівна пояснила, що на ліхтарях просто треба замінити лампочки, а працівники, які відповідають за вуличне освітлення в громаді, приїжджають в кожне село за графіком.
– В інших селах електрики були вже по кілька разів, в Антонівку приїжджали два рази, а в Кобриновій Греблі ще ні разу не були, – каже адміністраторка.
Тож жителі Кобринової Греблі вкрай незадоволені неквапливою роботою підприємства.
Також жваво обговорювали питання автобусної зупинки при в’їзді в село. Слово взяла Таміла Євгенівна Коваль.

– Чому досі ніхто не думає про зупинку? На трасу виходять жителі не лише Кобринової Греблі, а ще кількох сіл, – каже. – Скільки разів я вже запитів писала, а відповідь одна: на даному етапі не можна. А чого не можна, ніхто не пише. Чи хтось звертався в область? Писали кудись листи? Хто цим займається?
– Неодноразово зверталися в Службу автомобільних доріг, вони надали відповідь, що на даному місці зупинку зробити не можна. Аби там була зупинка, треба було думати заздалегідь. А зараз проєкт виконаний, – каже Маринченко. – В інших селах, де сільські голови були на своєму місці, там є зупинки, там є все. Подібні проєкти узгоджувались з кожним сільським головою. Я особисто обстежував цю дорогу. На тій ділянці навіть знак неможна поставити, бо там немає заїзного кармана.
Також до заступника міського голови звернулася жителька села Людмила Володимирівна Осіпенко з особистим питанням. Вона – багатодітна мати, має семеро дітей: троє дорослих і четверо менших. Старший син, Василь Осіпенко, – учасник АТО.
– Я прийшла з приводу роботи. Оскільки в мене є ще малі діти, найменший ходить у дитсадок, мені треба робота на місці. Я буду все робити: рубати, косити, копати, що небуть, аби грошей заробити, – звертається жінка. – В мене немає чим за комунальні послуги заплатити, за харчування у садочку, дітям щось купити. Батьків і чоловіка немає, я сама. Я не прошу фінансової допомоги, чи крупи мені якісь давати, я можу сама заробити, тільки дайте мені роботу. Я зверталась і до сільського адміністратора, і до старости Козаченка, і до соцпрацівниць, які приходять до нас, просила, аби допомогли з роботою. Всі тільки обіцяють, але так ніхто нічим не допоміг. Літом я підробляла на полуниці, на вишнях, а зараз де підзаробити? В мене старша дочка в школі не харчується, бо мені тільки за одну неї треба більш ніж 300 грн. заплатити. А ці гроші в мене на дорозі не валяються, мені немає де їх взяти.

При наявності посвідчення багатодітної матері, жінка сплачує за харчування дітей у навчальних закладах. Крім того, старший син, військовослужбовець, вже також має дитину. Багатодітна мати каже, ніяких пільг вони не отримують. Це, звісно, може бути через необізнаність, але ж соцслужба, адміністраторка села і староста давно знають про життєві обставини цієї сім’ї. Чому ж тоді не підказали, не допомогли оформити державні пільги?

Катерина КІХТЕНКО