Згасла свічка: на Тальнівщині попрощалися із загиблим воїном

Сумна звістка знову облетіла Тальнівщину. У боротьбі за Україну, за мирне небо над нашими головами 11 серпня 2023 року віддав життя 55-річний житель села Чеснополя Олександр Юрійович Стасюк.

Сьогодні, 20 серпня, Герой повернувся додому назавжди.

Народився Олександр 26 червня 1968 року в селі Криві Коліна у сім’ї Федори Степанівни і Юрія Пилиповича Стасюків. Пізніше з’явився на світ молодший син Василь.

Через декілька років родина перебралася в Херсонську область, де проживала до 1978 року. Згодом у батька з’явилася нова сім’я, тому мати з двома синами повернулася до Кривих Колін.

Олександр закінчив 8 класів місцевої школи й вступив у Тальнівський будівельний технікум, де здобув професію будівельника. Військову службу проходив в Угорщині.

Після демобілізації Олександр Юрійович одружився, проживав у Тальному, будував житло, зводив сімейне гніздечко. Народився син Юрій, але спільне життя чоловіка й дружини не склалася.

Син виріс, має власну сім’ю: дружину Юлію й сина Богдана. Із батьком був дуже близьким. У фейсбуці виставив його фото з написом: «Дякую, тату, що ти в мене був».

Олександр Юрійович був трудолюбивий, ніколи не сидів без діла, не цурався, не боявся ніякої роботи. У Тальному працював на цукровому й молочноконсервному комбінатах, на асфальтному заводі. Останнім часом трудився на підприємстві «Урочище Журавське».

Олександра знало все Тальне, тому що був майстром на всі руки, безвідмовним.

У 2000 році одружується зі Світланою Іванівною. Її діти – Ігор та Юля – стали Олександрові Юрійовичу рідними. Він був люблячим чоловіком і батьком, у міру суворим та справедливим, кожен міг розраховувати на його допомогу та мудру пораду. Ігор теж захищає Україну, служить на передньому краї.

Стасюки придбали хату в Чеснополі, у якій прожили 6 років.

Федора Степанівна завжди тішилася тим, що син безвідмовний, часто казала: «Зателефоную до Сашка, і він приїде й зробить». Домовитий, привітний, доброзичливий Олександр для мами був надією, підтримкою та найближчим помічником. Світлана Іванівна каже, що її чоловік мав золоте серце.

24 червня 2022 року Олександра Стасюка призвали в Збройні сили України. Воював захисник на різних напрямках. У Запорізькій області ворожа куля обірвала його життя.

Не відкриє більше хвірточку, не гукне син маму, не переступить порога неньчиної хатини. Біль і смуток назавжди оселилися в серцях матері, дружини, брата.

Залишилася вдовою Світлана Іванівна. У Чеснополі все навколо нагадує їй чоловіка. Була надія й міцна опора, був коханий, а тепер залишилася сама. Немає вже того твердого плеча, на яке часто схиляла голову.

Плачуть за дідусем онуки: Богдан, Ліза і Данило.

Під час прощання із Воїном голова ради ветеранів села Криві Коліна Півторак Галина Дмитрівна на прохання дружини зачитала оці поетичні рядки:

Згасла свічка.

Померкли квіти.

Враз не стало світла і тепла.

Скажи нам, рідний, як без тебе жити,

І як повірить, що тебе нема.

Життя триває. Чи не задля цього наші воїни стоять пліч-о-пліч і боронять Україну? Сподіваємося на перемогу, віримо в Збройні сили України, молимо Бога, щоб зберіг захисників, щоб закінчилася ця проклята війна лише перемогою над рашизмом.

Рідні, будьте мужні у своєму горі, пишайтеся своїм сином, чоловіком, батьком, дідусем. Бог хай кріпить вас у вашому горі. Вічна слава й вічна пам’ять, Царство Небесне Олександрові Юрійовичу й усім героям, які загинули за нашу Україну.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві

Читайте нас також в Telegram!