Вісті Черкащини Зефірні букети й квітковий рай: як жінка з Тальнівщини творить красу
«У мене двір весь у квітах. Усяких різних», – каже Тетяна Серветник з Гордашівки на Тальнівщині й показує на свій сад, де пишаються сотні барвистих квітів, а хвойні тягнуться в небо, немов охоронці цього маленького раю. Зело – це тільки початок. Наступний її витвір – ніжні зефірні букети, якими хочеться не лише милуватися, а й з’їсти. Це історія про жінку з почуттям гумору і смаку, котра робить світ навколо солодшим і красивішим.
«Я не знаю… десь побачила в інтернеті картинки – зефір, потім квіти. І запалало».
Тетяна не професійний кондитер і навіть не художниця за освітою. Її творчий шлях почався з випадкової картинки в інтернеті: трохи зефіру, трохи квітів – і всередині запалало те, що не згасає вже понад два роки. Спочатку були невдачі, ручний міксер, розчарування й нескінченні експерименти. Щоб набратися знань і заробити грошей, майбутня майстриня поїхала за кордон. А потім – на курси в Києві до кондитерки Анастасії Клименко. І тоді все закрутилося.
«Кажу до чоловіка, ну, хочу міксер. Скоро ж день народження. І він мені подарував».
Новенький планетарний міксер став для Тетяни символом віри в себе й підтримки. З нього з’явилася солодка майстерня просто в хаті. Кондитерка вчилася робити все сама. Варити сироп, збивати масу, вибирати правильні насадки, освоювати альбумін замість білків… І з кожним днем ставала все впевненіша у своїх солодких витворах.
«Я люблю троянди… А півонії мені легко йдуть. Я прямо їх відчуваю».
Тетянині букети – маленькі історії, що народжуються з настрою, натхнення й навіть кольору неба за вікном. Комусь вона робить зефір у коробці, комусь – із перцем та часником. Як каже пані кондитерка, навіть солодкому не завадить трішки гостроти. Замовники найбільше цінують її авторський підхід і довіряють смаку, бо довір’я тут – найкращий інгредієнт. Пелюстки Тетяна формує з такою точністю, ніби малює пензлем, хоча насправді це все – зефір. «Кожна квітка – мов перша любов: часом ідеальна, часом – з дрібкою несподіванок, – усміхається вона. – Буває, така красива, аж тут бах! – і впала… Та що ж, це все життя».
«Я користуюсь лише натуральними фарбами – з овочів і фруктів».
Майстриня не йде на компроміси зі складниками. Працює з пюре власноруч заготовлених ягід, соками, агаром, альбуміном. Жодної хімії, бо смак, як і довіра, має бути чистим. Навіть термін придатності у її зефіру – не про «зіпсується», а про легку підсушеність, що лише додає шарму.
«Я отримую задоволення. Це для мене – найвища оцінка».
Прибуток? Можливо, і є. Проте Тетяна не заглядає в рахунки за газ, світло, пінопласт чи пересилку. Ці цифри губляться серед кілограмів зефіру й сотень пелюсток на ньому. Найголовніше для неї – щира подяка клієнта. Кілька днів без роботи? Це вже занадто довго, і жінка починає сумувати, як любителька чаю без цукру. Адже працювати над кожною квіткою – то спосіб жити й дихати.
«Я замовила шість гортензій. Прийшли на дві з половиною тисячі. Проте цвіли вже в той рік!»
На клумбах – сотні різних квітів і рослин: від ніжних троянд і яскравих петуній до величних туй і ялинок. Кожен куточок подвір’я наповнений життям, барвою й тихою магією природи. Тетяна не лише створює солодкі квіти. Її справжній сад – то дзеркало її світлої душі. Чоловік жартує, що вже немає де садити, але вона завжди знаходить нове місце, бо любов до рослинності в неї така ж невичерпна, як і до зефіру.
«Мабуть, я старію, – каже донька, – бо і петуній, і помідорів, і огірків понасівала».
Вона зараз далеко – за кордоном. Проте почала сіяти рослини – маленькі паростки тепла й далекого дому.
Тетяна усміхається. Значить, ця любов передалась. Вона глибша, ніж здається на перший погляд. Живе в кожній пелюстці зефіру. Росте разом з квітами на подвір’ї. Триває через покоління, мов невидимий, міцний зв’язок між серцями.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
