Вісті Черкащини Записки в храмі: навіщо їх подають, як правильно писати та кого не слід згадувати
У православній традиції записки – це аркуші з іменами людей, за яких священник підносить молитву під час богослужіння. Через них віряни просять про здоров’я, допомогу або поминання спочилих. Як правильно подавати записки, які імена дозволено вписувати, а кого згадувати не можна – про це розповідає Андрій Гаргат, благочинний Тальнівської громади, настоятель Петропавлівського храму ПЦУ.
– Отче Андрію, для чого взагалі Церква запровадила традицію подання записок у храмі?
– Ця традиція бере початок ще з перших століть християнства. Подаючи записки, ми просимо Церкву звертатися до Бога разом з нами за живих чи за упокій душ померлих. Так ми єднаємося у спільному зверненні. Церква – це не лише духовна спільнота, а й жива молитовна дія, яка допомагає нам і нашим ближнім у тілі та душі.
– Що таке церковні записки і яку роль вони відіграють у богослужінні?
– Записки – це письмове прохання до священника, аби він згадав певних людей під час богослужіння. Найважливішим є поминання імен на проскомідії – особливій частині літургії, під час якої виймаються часточки з просфори за живих і спочилих. Це глибоко символічний та духовний акт. Ми немовби вносимо імена людей безпосередньо до Таїнства, перед обличчя Божого.
– Які бувають види записок? У чому їхня різниця?
– Записки «За здоров’я» подають щодо живих. Це прохання про зцілення, допомогу, зміцнення у вірі, у складних життєвих обставинах. «За упокій» стосуються померлих, аби Господь простив їм гріхи й прийняв їхні душі у Царство Небесне. Обидві ці форми – вияв нашої християнської любові й турботи.
– До записки «за здоров’я» ми вписуємо тільки тих, хто хворіє чи має потребу?
– До записки «за здоров’я» вписують не лише хворих, а всіх живих, за кого хочемо просити: рідних, друзів, воїнів, священників, добродіїв. Хтось має тілесну недугу, інший – душевну втому. Бог знає потребу кожного. Головне, щоб прохання було щирим. Сьогодні під церковним склепінням особливо звучать звернення до Бога за наших Воїнів – живих, полонених і полеглих. Це – наш святий обов’язок.
–Чи є значення, у якій послідовності вписувати імена у записці?
–Це не суворе правило, але зазвичай починають із найближчих родичів, а далі – за пріоритетом вашого серця. Якщо хтось серйозно хворіє чи має потребу в особливій молитві, то його варто вписати першим. Усе це – прояв любові.
–А чи варто вписувати до записки «за здоров’я» імена тих, хто нас кривдить?
–Так. Це навіть дуже важливо. Христос навчає нас молитися за ворогів, прощати кривдників. Якщо ми вказуємо їхні імена в записці, то це великий крок до внутрішнього зцілення й духовного очищення.
– Як правильно писати імена? У якому відмінку слід їх подавати?
– Пишемо тільки хрещені імена, без прізвищ. Подаємо їх у родовому відмінку: «Дмитра», «Олени», «Романа». Саме так священник читає: «Пом’яни, Господи, слугу Твого…» або «Упокій, Господи, душу спочилого…». Не додавайте означень на кшталт «дружина», «дитина», «сусід» тощо. Господь знає, ким для нас є кожна людина.
– Які існують правила для записки «за упокій»?
– Пишуться також лише хрещені імена в родовому відмінку. Якщо людина померла нещодавно, бажано згадати її на 3-й, 9-й, 40-й день й на річницю. Проте записку можна подати в будь-який день. Дату смерті вказувати не потрібно, адже це вже відзначається окремими поминальними богослужіннями.
– Кого не можна вписувати в церковні записки?
– Церква не дозволяє згадувати в записках нехрещених, іновірців, самогубців (без особливого благословення священника), а також тих, хто свідомо відрікся від віри. Це не є засудженням, а радше повагою до їхнього вибору. За таких людей ви можете молитися вдома особисто, але не під час літургійного згадування.
–Якщо родина хоче замовити окремий молебень чи панахиду, то як це робити?
–Це можна зробити в будь-якому храмі. Підійдіть до священника й скажіть, що хочете відслужити молебень (за здоров’я) чи панахиду (за упокій). Особливо важливо це на 9-й, 40-й день або річницю смерті. Це глибока форма молитви за конкретну людину.
– Чи обов’язково залишати пожертву при подачі записки?
– Пожертва – справа добровільна. Звісно, храм має свої витрати, і пожертва є формою підтримки парафії. Але якщо у вас немає коштів, усе одно подайте записку. Бог дивиться не на суму, а на щирість серця.
–І наостанок. Що б Ви порадили тим, хто вперше прийшов до храму і не знає, як подати записку?
– Не бійтеся. Зайдіть до церковної лавки — вам підкажуть, допоможуть, вислухають. Запишіть імена тих, хто вам дорогий. І помоліться до Бога. Просто, по-своєму. Він поруч. Завжди. І чує кожне слово, навіть те, яке ви не встигли сказати.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
