«Запалювати сонце в кожній душі»: як керівниця студії прикладного мистецтва у Тальному навчає дітей творити красу

Надія Маляренко – керівниця зразкової студії декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва «Берегиня», що працює у будинку дітей та юнацтва Тальнівської громади, світла й щира людина. 34 роки навчає дітей творити красу. Відзначена грамотами відділу освіти колишньої Тальнівської РДА, відділу освіти молоді та спорту Тальнівської міської ради та Головного управління освіти і науки Черкаської ОДА.

Народилася Надія у Тальному, але до п’яти років мешкала в селі Майданецьке, на батьківщині батька, Володимира Мошинського.

У душі жінка зберігає світлі спогади про дитячий садочок.

– У дворі все було розмальоване, – розповідає вона. – На лазні, тинові, господарських будівлях красувалися казкові персонажі: слоники, лисички, зайчики, вовчики. Вихователька була дуже молода, віддавалася повністю дітям. Великим святом для дівчинки був урок малювання. Бігом сідала за той столик, де було багато олівців.

Велика любов до мистецтва передалася жінці, мабуть, на генетичному рівні.

– Дуже гарно малювали тато й дядько, – пригадує жінка. – Їхній прапрадід був знаменитий польський художник Август Мошинський.

У школі улюбленим учителем був Дмитро Юхимович Кухарський.

– На його прохання ілюструвала художні твори, які вивчалися на уроках української літератури. Починаючи з 5 класу, оформляла стінгазети, класні куточки, малювала ребуси, таблиці. Директор називав мене Левітаном. На його прохання оформила виставку власних малюнків, – розповідає жінка.

Через матеріальну скруту художньої освіти не здобула. З вісімдесятих років Надія Володимирівна почала працювати в районному будинку дітей та юнацтва. Своїм педагогічним кредо обрала слова: «Запалювати сонце в кожній душі».

– Сонечко є в кожній людині. Лише треба допомогти йому випустити промінці, – пояснює педагогиня. – Із першокласниками проводжу урок «Сонечко моєї душі». Прошу діток намалювати небесне світило, оздобити так, як вони його бачать. Прикрашають квіточками, голубами, метеликами. У когось сонечко усміхається, в іншого воно закрите хмаринками. Якщо дитина малює чорними фарбами, значить її щось тривожить. Я намагаюся допомогти, огорнути дитя турботою, щоб хмари утекли геть, радію життю і прагну нести радість людям.

У 2010 році Надія Володимирівна створила зразкову студію декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва «Берегиня». Чому обрала саме таку назву?

– Я пройшла школу народознавства, вивчала український народний побут, звичаї, що склалися, випробувалися на міцність протягом багатьох століть. Переконана, що нам необхідно зберегти все цінне для України й у духовному вимірі. З першокласниками ми обов’язково малюємо квітку Берегиню – уособлення Матері Божої Оранти. Діти зображають три будь-які квітки. Потім прикрашають так, як вони собі бачать цей оберіг: ягідками, дрібними квіточками, листочками. Вазон розміщують не в горщику, а в трикутничку, у якому око Господнє Всевидюще, – розповідає Надія Володимирівна.

Цей оберіг знаний ще з трипільської культури. Не всі могли намалювати жінку, тому стилізували її в образі квітки, прикрашали нею скрині, вікна, двері, стіни, малювали на печах, вишивали Берегиню на рушниках.

– Вихованців мені дає Бог, – сміється вчителька. – У мене ангели, а не діти. Моя душа радіє, коли з ними працюю.

Щороку її вихованці беруть участь у десятках конкурсів. Вони своїми рученятами створюють справжні дива: малюнки, ляльки-мотанки, аплікації, витинанки, іграшки, картини із солоного тіста, сухоцвітів, кольорових ниток, яєчних лотків.

Надія Володимирівна не лише наставник, а й художник-ілюстратор. Її малюнки прикрашають обкладинки й сторінки книг В. Гордєєва, Г. Маковій, Т. Катеринюк, Ю. та А. Тихацьких, сім’ї Холодів.

– Під час навчання в школі народознавства відкрила в собі ще один дар: почала писати вірші та духовні пісні. Декілька творів увійшло до книги «Слово моєї душі», – розповідає Майстриня. – Але я не відчуваю себе повноправною авторкою віршів. Чую їх у душі, здається, що чийсь голос мені диктує вірші. Треба тільки записувати. Пісні так само. Буває, чую, як грає баян і звучать слова. Записую. Це все дари Божі. Як дивно виходить: Бог мені подарував, і Сам мене прославив. І радісно так на душі стає, і чудно.

В усіх починаннях жінку підтримує родина: брат, сестра, чоловік, три доньки, четверо онуків: Богдан, Софійка, Дмитрик, Аліна-Ангеліна, які теж дуже гарно малюють.

Співає Надія Володимирівна в церковному хорі.

– Люблю співати псалми, народні пісні, особливо їх, бо ж створені вони з душі людської. Отак живу, люблю, співаю, навчаю, творю. Назавжди закарбувалися в моїй пам’яті оця мудра істина: «Усе залежить тільки від нас. І ні від кого. Кожен повинен починати з себе. Як кожна людина стане світлом, сонечком, буде випромінювати добро, тоді це світло пошириться, об’єднається й стане потужним сонцем». Усе в інше в мене є. Я щаслива людина.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Полковнику ніхто не пише: за що був заохочений поліцейський зі Звенигородки Ігор Голота?

Читайте нас також в Telegram!