Вісті Черкащини 
Захисник з Тальнівщини: між цивільними дорогами і фронтовими маршрутами війни
У долях українських воїнів немає випадковостей. Є рішення, прийняті вчасно, є шлях, який обирається серцем, і є відповідальність, яку не перекласти ні на кого іншого. Рубрику «Історія наших Захисників» продовжує Володимир Санжаревський. Він жив мирним життям, працював, будував дороги, а згодом сам опинився на найнебезпечніших дорогах країни – фронтових. Родом із Харківщини, хоча тривалий час проживав на Полтавщині. Його життя до війни було простим і зрозумілим – робота, щоденні турботи, звичний ритм. Уже близько двох років Володимир проживає на Тальнівщині, у Леваді, де знайшов свій дім і певну стабільність після пережитого.
«Працював водієм по місту, возив продукцію від молокозаводу. Також працював у дорожньо-транспортній компанії – дороги робив», – розповідає військовий.
Його шлях на фронт розпочався у 2023 році. Це було усвідомлене рішення, без примусу чи вагань. Служба розпочалася зі статусу санітара-водія. Саме на таких людях тримається життя на передовій – тих, хто під обстрілами рятує інших. До його обов’язків входила евакуація поранених із найнебезпечніших точок – із самого «нуля». Це щоденний ризик, відповідальність за життя побратимів і та невидима робота, яка часто залишається поза увагою, але є життєво необхідною.
«Служити доводилося на Донецькому напрямку, у районі Покровська…», – коротко зазначає Володимир Мирославович, не вдаючись у деталі, які і без того зрозумілі кожному українцю.
Головною опорою на війні для нього стали побратими. Саме вони – ті, хто поруч у найскладніші моменти. «Найбільше підтримували побратими. У нас було взаєморозуміння і підтримка один одного», – каже він. Навіть сьогодні, цей зв’язок не втрачається.
Після повернення до цивільного життя захисник не зупинився. Він знову обрав шлях праці, який був йому близький і зрозумілий.
«Я собі машину купив… І зараз займаюся вантажними перевезеннями. Дружина логіст», – розповідає він. Фактично він повернувся до своєї стихії – роботи на дорозі, але вже з іншим життєвим досвідом за плечима.
Нині Володимир у Леваді. Тут він знайшов свій дім. Його відповіді – стримані, без зайвих емоцій. Але за цією лаконічністю – пройдений шлях, який неможливо виміряти словами. Щодо майбутнього, то захисник не будує гучних планів. «Можливо, піду воювати знову, коли пройду ВЛК, яке заплановане на листопад», – говорить він. Це чесна відповідь людини, яка вже дивилася війні в очі.
Історія Володимира Санжаревського – це історія звичайного українця, який у вирішальний момент свідомо став на захист країни. Людини, для якої війна стала не вибором, а необхідністю, і водночас випробуванням на міцність, відповідальність і людяність. На фронті він виконував одну з найважчих задач – евакуацію поранених, рятуючи побратимів під вогнем, коли рахунок часто йде на секунди. Сьогодні він намагається повернутися до мирного життя, працює, тримається за звичну справу і продовжує жити далі, попри пережите, яке назавжди залишається з ним. У наступному матеріалі нашої рубрики ми розповімо про його дружину – Ірину Санжаревську. Вона теж військова, і так само пройшла власний шлях служби та випробувань. Це історія жінки, яка знає війну не з розповідей, а з особистого досвіду.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
