З єдиною думкою живе жінка з Тальнівщини: щоб сини повернулися додому живі, здорові.

Надія Іванівна Добровольська з Романівки, що на Тальнівщині, з нетерпінням чекає додому своїх синів Володимира і Зураба, які обидва з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, на захисті Вітчизни. Все життя працювала, ніколи не сиділа без діла: у колгоспі, на заробітках у Києві, прибиральницею у сільській раді. Раділа, що в неї виросли сини-соколи. Старший Володимир – одружився, появився на світ, слава Богу, онук Дамир. Поряд турботливий, люблячий чоловік Микола. Все є, щоб життя наповнювалося радістю. Адже це одне з найпрекрасніших і найбільш бажаних людських почуттів. Радість приходила до Надії Іванівни у різні моменти життя і наповнювала серце світлом та теплом. Її приносили прості, здавалося б, звичайні речі. Це усмішки та обійми рідних людей – чоловіка, синів, онука. Це затишні вечори з сім`єю, сповнені щирого сміху та веселощів. Радість додавала сили, натхнення та наповнювала світ яскравими фарбами. Але у спокійне мирне життя Надії Іванівни увірвалася війна. З початку повномасштабного вторгнення сини пішли на фронт. Змучилося материнське серце щоденними тривогами. З єдиною думкою жінка лягає і встає: «Господи, захисти моїх синочків, врятуй, збережи!» Кожної миті чекає звісточки від них. Час безконечний, тягнеться довго. Воєнним діям в Україні нема кінця-краю. Від численних хвилювань за синів захворів її чоловік Микола, бо всі хвороби виникають від нервувань. Помер рік тому. Залишилась одна, як билинка в полі. Всю домашню роботу ця жінка тягне сама. В праці відвертається від сумних думок. Любить квіти. Вони скрашують її сьогодення. Хотілося, щоб Надія Іванівна не відчувала себе самотньою, щоб односельці проявляли увагу та турботу, щоб не розгубилась здатність людей до великих вчинків!

Шановна Надіє Іванівно, дякуємо Вам за захисників. Божої опіки Вам, терпіння, сили, здоров`я, довголіття. Поки живе на світі мама, доти навіть уже дорослі діти почуваються дітьми. Зараз Ви дуже потрібні своїм синам, як ніколи. Їм необхідна сьогодні ваша молитва, бо молитва матері за свою дитину є найсильнішою. Ваше життя надихає їх на боротьбу, сталить їх дух, вселяє непохитну віру в Перемогу, додає завзяття, бадьорості.

–Сини Надії ввічливі, виховані, чемні, привітні. Славні захисники України! – розповідає Люда Курінська з Романівки, в якої син поліг у смертельному бою, яка нещодавно отримала «посмертну» нагороду сина Ярослава Курінського – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Шановні Володимире і Зурабе! Ви – справжні патріоти Батьківщини, її Герої! Ви ті, чий подвиг часом непомітний у повсякденні, але завдяки вам ми відчуваємо гордість, що народилися саме в Україні. Дякуємо вам за мирне небо над нашими домівками та бажаємо, щоб мама і вся Україна якнайшвидше дочекалась вас додому з Перемогою! Міцного здоров`я вам на многії літа!

Марія БІРЧЕНКО

Читайте також: Підвищення зарплати важливіше коштів на ЗСУ: як голова Черкаської облради противиться аудиту, кошти з якого мають піти на військових

Читайте нас також в Telegram!