З Божою й вашою допомогою вчергове зробили велику справу: з Тальнівщини військовим передали підсилення

За два роки повномасштабного вторгнення отець Андрій Гаргат й отець Андрій Грищенко з Тальнівщини неодноразово побували в багатьох «гарячих» точках фронту: підтримували бійців і харчами, і добрим словом, забезпечували всім необхідним. Поверталися додому й знову готувалися до чергової гуманітарної поїздки. Священники кажуть, що добре бачать контраст між зруйнованими містами на Сході та Півдні України й квітучими землями в рідному краї. Кожна поїздка для волонтерів така ж небезпечна, як і для військових, адже рашисти не зважають на те, хто ти: мирна людина чи захисник України. Проте священники навіть не думають зупинятися.

– Якщо не допомагати нашим захисникам, то вороги будуть тут, у нас удома, – каже отець Андрій Гаргат. – Тому з усіма небайдужими людьми робимо все, щоб вигнати рашистів з української святої землі.

Цього разу волонтерів покликали в дорогу артилерист з Луківки й розвідник з Мошурова. Хлопці під постійними обстрілами працюють на нулі й виконують важливі бойові завдання. Мошурянин просив привезти глушники для вогнепальної зброї та мортирки.

– Проконсультувавшись з бійцями «Азова», я їх знайшов. За надані Володимиром Мовчаном кошти (31 200 гривень) ми придбали 10 глушників до автомата та 2 мортирки. Це – ручна вогнепальна зброя, призначена для стрільби гранатами. Глушник для вогнепальної зброї – технічно складний пристрій, розроблений для зниження рівня звуку, створюваного пострілом, – пояснює отець Андрій Гаргат.

Священники почали збиратися в дорогу. Бус отця Андрія Грищенка завантажили, як кажуть, по саму зв’язку. Господині з Мошурова й Онопріївки наліпили вареників, напекли й насмажили різної смакоти. Консервацію й продукти харчування передали мошуряни й тальянківці. Друзі з далекої Америки – багато шкарпеток, чаю, кави й ліків. Запашний хліб з мошурівської пекарні – Степан Рудий та Лариса Пономаренко. Жінки з Поташа – окопні свічки, а дівчата-колядниці – ласощі. Мошурівські «павучки» – маскувальну сітку. Добросердні жінки з усіх околиць – теплі в’язані шкарпетки. Допомогли воїнам колядники й колядниці з Кривих Колін, Мошурова й Поташа. Учні Кривоколінського ліцею на 25 тисяч гривень накупили ліків, різних смаколиків та засобів гігієни. Мошурівські хлопці наколядували 7 тисяч гривень. На дві – накупили цигарок, кави й енергетиків, а решту віддали до волонтерської скарбнички. Туди ж передали 21 500 гривень дівчата-колядниці з Поташа. 23 грудня в селі Криві Коліна відбувся благодійний концерт «Різдвяне бажання українців». З виручених тоді коштів 5000 гривень Людмила Якименко передала отцю Андрію Гаргату, щоб він використав на потреби ЗСУ. Підприємець Володимир Мовчан виділив 130 літрів солярки, і священники-волонтери вночі 2 січня вирушили в дорогу.

До місця призначення – зруйнованої Авдіївки – добралися під ранок без пригод, хоч дорога була важкою. Там справжнє пекло. Українські ВОЇНИ тримаються. Це більше ніж щоденний подвиг. Щось надлюдське!

Хлопці тільки-но прийшли з «роботи» – змучені, брудні, стомлені, але нескорені. Побачивши переповнений бус, один з бійців запитав: «Коли ж ми то все з’їмо, коли з нуля не вилазимо?» Хлопці тішилися подарунками, особливо домашніми варениками. Для них важливо знати, що в тилу про них пам’ятають, що не залишилися сам на сам з безжальною війною. Адже передача з дому – це більше, ніж гостинець. Це часточка домашнього тепла й материнської турботи.

– Переконався, що наші військові, ніби діти, дуже потребують уваги та турботи. Дехто бажає висказати те, що в душі «нагоріло». Інші – мовчать. Хтось каже: «Отче, ми цієї ночі ледве вціліли: з-під такого обстрілу вийшли». Ми з отцем Андрієм Грищенком убираємо в себе емоції, переживання й біль наших хлопців, – ділиться болючими спогадами отець Гаргат.

– На волонтерах нині тримається багато чого на фронті. Солдатів, звісно, одягають і годують, але домашнє – не тушковане м’ясо з банки. Воно смачніше, корисніше й жадане.

Священники Гаргат і Грищенко щиро дякують усім-усім людям, які зібрали передачу нашим бійцям, і вважають, що кожен на своєму місці має хоч трошки підтримувати армію, тоді ворога проженемо швидше.

– Ми все робимо правильно й чинитимемо так до перемоги. Хоча й важко. Там наші хлопці. Там війна. Завдяки їм ми повинні зробити все для того, щоб вона закінчилася. Будемо закупляти все, щоб підсобити хлопцям. Пам’ятаймо: їхнє життя прикриває наше, – підсумував непросту розмову отець Андрій Гаргат.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА