Вісті Черкащини Юні голоси Тального: як учнівські есе творять майбутнє громади
Анастасія Капелюшна, учениця 11 класу Тальнівського НВК №1, – одна з тих небайдужих молодих людей, хто вже сьогодні замислюється над тим, яким буде завтра. У травні вона взяла участь у конкурсі есе, ініційованому міським головою. Її робота – щирий роздум про долю рідного Тального. Особистий, емоційний і водночас відповідальний погляд на майбутнє громади.
«Мене окрилює любов до рідного краю, до Тального, – зізнається дівчина. – Тут я виросла, тому знаю його напам’ять. Чи не кожна вулиця приховує спогади про моє дитинство. У лісопарку залишилися найпотаємніші мрії. Дерева в ньому зберігають мої таємниці. Тальне – моя історія, написана вітрами й сонцем. Я – його дитина, котра дихає цим повітрям». Це зовсім не ностальгія, а міцний зв’язок з малою батьківщиною.
Мрія, що кличе до дії
У своєму есе Настя пише про громаду майбутнього – мирну, світлу, натхненну. Для неї це не утопія, а цілком здійсненні речі. Це бачення, варто прагнути. «Це водночас і мрія, і мета, – стверджує вона. – Перша наснажує, друга вимагає дій».
Дівчина переконана: великі зміни починаються з маленьких вчинків. Вона вірить в силу особистого прикладу. Прибереш двір, посадиш дерево чи квітку, допоможеш сусідові – і відразу зміниться настрій вулиці, міста, країни.
Українка – значить сильна
Анастасія глибоко усвідомлює свою національну ідентичність. Для неї українство – не лише наявність вишиванки, а й сила, відповідальність та щирість. А ще – «знати справжню, не нав’язану ворогом історію України; говорити рідною мовою, любити свою землю й пам’ятати тих, хто віддав життя за її незалежність».
Таке розуміння національності – ознака не формального, а внутрішнього громадянства. Воно проявляється і в творчості, і в щоденних роздумах, і в планах на майбутнє.
Слово як спосіб бачити світ
Настя пише. В історіях, замальовках, есеях – частинка її внутрішнього світу. Випускниця ще не визначилася з професією, але з упевненістю говорить, що хоче пов’язати життя з творчістю.
Своєю натхненницею називає вчительку української мови та літератури Тетяну Валеріївну Бакалінську, яка з п’ятого класу не лише навчає, а й підтримує, надихає, веде тернистою дорогою слова. У школі дівчина не лише опановує навчальні дисципліни, а й формує характер та вміння бути людиною. Тут з’являються перші ідеї, як покращити життя громади. Та найперша підтримка – родина, яка вірить у свою дівчинку з дитинства.
Погляд у майбутнє – з рядків Тараса Шевченка.
В есе його слова – основа світобачення завтрашнього дня: «І на оновленій землі врага не буде, супостата…». Це – голос українського народу, пророче слово, суголосне кожному УКРАЇНСЬКОМУ серцю. У ньому – прагнення до свободи, до миру, до правди.
Післяслово
Незважаючи на великі мрії, Анастасія не планує назавжди залишати Тальне. Навпаки, прагне повернутися після навчання, аби із земляками реалізовувати важливі проєкти, осучаснюючи громаду, ділитися набутими знаннями. Її бажання – бути корисною. Стати світлом, яке вона описує в есе.
Ровесникам зичить простого, але важливого: «Вірити в себе й у добро. Ніколи не здаватися, навіть коли важко. Шанувати батьків, поважати традиції, берегти те, що маємо».
Ці слова – позиція людини, яка вірить у зміни, у силу громади, у любов до рідного краю.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
