Її впізнавали по голосу: Ніна Токар була ведучою на радіо у Тальному 20 років

Ніна Федорівна 20 років пропрацювала на Тальнівському районному радіомовленні. За свою віддану працю 10 років тому вона отримала Ювілейну медаль від тодішнього Президента України. Приємна жіночка у віці почувається ще молодою, навіть не охоче розповідає про свій вік. Її життя цікаве та насичене подіями.
Особливим періодом її життєвого шляху була робота на районному радіомовленні. Про це Ніна Федорівна розповідає із захопленням і тривогою у серці. Адже після того, як вона залишила цю справу, то радіостанція пропрацювала приблизно рік. Звертанням людей, чому на радіо не звучить голос, на той час уже відомої пані Ніни, не було меж.
Жінка згадує, як взагалі потрапила на радіо. За волею долі два роки поспіль вона не могла вступити до того навчального закладу, якого хотіла, обидва рази не вистачило півбала для вступу. Тож це наскільки засмутило її, що вона в розпачі вступила до медичного училища. Хоча й ніколи не робила за цим фахом. А з часом пішла працювати бібліотекарем у своєму рідному селі Романівці. До того ж, паралельно заочно опановувала професію бібліотекаря і бібліографа у Канівському училищі.
Потім, одружившись і переїхавши до Тального, вона працювала у районній бібліотеці. Тут Ніна Федорівна почала ознайомлювати жителів Тальнівщини із новими книгами і проводити бібліографічні огляди на радіомовленні. Вона захоплювалася літературним мистецтвом, тому про це розповідати людям їй дуже подобалося. Милозвучний і привітний голос жінки прикував до себе увагу тодішнього редактора радіо Аркадія Холоденка. Запрошення працювати на радіостанції диктором було для жінки і здивуванням, і зацікавленістю водночас. Токар зразу ж погодилася, бо тут, на її думку, вона могла б реалізувати свій творчий потенціал.
Саме з 1996 року, з нової сторінки, продовжився життєвий шлях Ніни Федорівни і розпочалася окрема діяльність редакції районного радіо, оскільки до цього часу це був відділ газети «Колос». Уже через три роки Токар очолила редакцію районного радіомовлення. Жінка згадує, що незалежно від емоційного стану, незважаючи на проблеми чи сльози, вона, як професійна актриса, завжди привітним голосом розпочинала ефір будь-якої програми.
– Була тоді популярною музична передача «Зоряна криниця», ми вітали з днем народження людей і дарували їм пісні. Нам навіть години ефірного часу не вистачало, щоб привітати всіх охочих. Обов’язково інформували про стан справ в усіх сферах району. Були рубрики «Запитували – відповідаємо», «Пост здоров’я». На такі програми ми запрошували компетентних осіб. Цікавою у нас була і дитяча радіосторінка. Словом, ми інформували всі верстви населення у кожному куточку Тальнівського району, – розповідає Токар.
На цій роботі Ніна Федорівна і працювала, і освоювала нові знання, і ознайомлювалася з технологічним розвитком радіостанції. Адже спочатку програми записували на старих магнітофонах, на касетах, а з часом уже використовували диски. Жінці навіть інколи доводилося працювати за всю команду: записувати, монтувати і віддавати матеріал в ефір. Така робота їй подобалася, це давало можливість пані Ніні розправляти крила і творити. Хоча життєвий шлях був складний: вона втратила чоловіка і перенесла тяжку операцію. Та намагалася вірити в краще майбутнє і впевнено крокувала вперед.

– Я любила працювати на радіо. Мені подобалося інформувати людей. Для мене це було сенсом життя. Тому, коли з 2014 року набув чинності Закон «Про роздержавлення ЗМІ», радіостанція хоч і стала незалежною, та потрібно було шукати спонсора, щоб якось виживати. Це стало переломним моментом. На радіо з’явився новий директор. Через два роки – звільнилася. У нашому колективі я була єдиною, хто пропрацював такий довгий період – 20 років, за це і отримала Ювілейну медаль, – згадує Ніна Федорівна.
З 2016 року жінка пішла на пенсію, а потім її запросили працювати завідуючою відділом обслуговування читачів у Тальнівській центральній бібліотеці. І тут вона, як у своїй стихії. Переймається за долю бібліотеки та активно працює, організовуючи різні заходи до відповідних свят. Вельми вдячна Ніна Федорівна Володимиру Петровичу Мовчану та Ігорю Новицькому, депутату Черкаської обласної ради, за підтримку, за неодноразово подаровані книги.
Зараз Ніна Токар має мрію, щоб єдиний син Ярослав уже створив свою сім’ю і вона змогла б радіти онукам. З ностальгією пригадує, що колись радіо було потрібним і корисним. У кожному селі, у кожній хатині чули її привітний і бадьорий голос.
Приємно, що й дотепер люди пам’ятають про неї.

Ольга МОСКАЛЕНКО