«Їхня віра та підтримка – роблять мене щасливим»: військового з Тальнівщини чекає любляча родина

Сім’я, де чоловік – військовий, є особливою і унікальною. Вона вимагає великої міцності, взаєморозуміння та підтримки від усіх її членів. Військова служба чоловіка та батька може бути супроводжена тривалими відрядженнями, небезпекою та емоційним стресом для родини. У таких сім’ях дружина за часту виступає в ролі одного з головних опорних пунктів. Вона має бути сильною та незалежною, щоб забезпечувати стабільність та комфорт для дітей й інших рідних. Наші журналісти поспілкувалися із сім’єю Жерелюків з Тальнівщини, у яких головний господар нині стоїть на захисті всіх українців та усієї нашої Батьківщини. Це 51-річний Юрій Жерелюк з села Лащова, що на Тальнівщині. До початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у Тальнівському кар’єро-управлінні машиністом-екскаваторником. Одним з найскладніших моментів із сімейного життя військового – це відрив від родини під час відряджень. Довгі періоди розлуки можуть бути важкими для всіх, а особливо для дітей.

– Відколи тато на передовій, то вдома його майже немає, можливо, з лютого був двічі, декілька днів. Я ним пишаюсь, він великий молодець, пішов захищати Україну, свою сім’ю, маму, мене і сестру, він у мене патріот – був, є і буде завжди, на жаль, таких людей мало зараз. Буває страх мене охоплює, знаючи, що мій тато там, на бойових позиціях. Найбільша потіха, яка трапилась за останні півтора року – це його повернення додому, хоч і на пару днів, але ми тоді були щасливі, – розповідає донька військового Анастасія.

Дівчина каже, що спілкування у телефонному режимі з татом робить її спокійнішою. Він розповідає їй, як він та його побратими облаштували там військовий побут. Будують бані, щоб після бойових завдань хоч якось помитися. Готують борщі, смажать картоплю на диску. Її тато навіть квасив там капусту – відволікаючись від поганих думок і пострілів, які чутно постійно. Анастасія вдячна волонтерам, які привозять захисникам достатньо їжі, «за це їм великий уклін і похвала».

– Мій тато – це моя гордість! Наші воїни – герої, відважні захисники найкращої країни, – каже вона.

Нам також вдалось поспілкуватися з Юрієм, який нині стоїть на захисті України. І поставити йому кілька запитань.

Як ви поєднуєте свою службу із роллю батька та чоловіка?

– Навряд чи можу назвати ситуацію збалансованою, швидше завдячуючи моїм дітям і дружині та їхньому розумінню, підтримці, терпінню – виходить той баланс. Звісно, що все «гладенько» не може бути в таких ситуаціях, але саме моя сім’я і є рушійною силою, заради якої, ми разом шукаємо і знаходимо той баланс.

Як ви допомагаєте вашій родині змиритися із вашою відсутністю?

– Насправді моєї допомоги, окрім простої розмови по телефону чи трішки допомогти в деяких організаційних фінансових питаннях, як виявляється не завжди достатньо. Тому і важко, змиритися. Звісно, що завжди підтримуємо зв’язок з рідними по можливості, стараємося говорити про хороші теми, їхня віра та підтримка – роблять мене щасливим.

Як ви справляєтесь з емоційним та фізичним стресом, пов’язаним з вашою роботою?

– Це питання напевне на половину залишиться без відповіді. У кожного процес відновлення відбувається індивідуально. Особисто для мене – це почути від сім’ї, що у них все добре. А по можливості зайнятися різьбленням деревини і просто відіспатися.

Дружина захисника – відчуває за свого чоловіка велику гордість, адже він захищає не тільки свою сім’ю, а й всю нашу цілісну Україну.

– Постійно присутнє дуже велике хвилювання за нього. Часто бігаю до телефона дивлюся чи він мені щось написав, чи є від нього повідомлення. Коли він приїжджає додому, то відповідно стараюся зайвий раз його не турбувати і просто зайняти себе хатніми справами. Аби якось відволіктись від хвилювань, навіть почала їздити сама на авто – це все, щоб просто зайвий раз не нагнітати обстановку. Коли чоловік на бойових позиціях то дуже хвилююся, намагаюся думати про інше, і молюся за нього, щоб він був живий і здоровий, щоб з перемогою виходив з різних ситуацій, – каже дружина Наталія Петрівна.

Пані Наталія розповіла, що іноді трапляються труднощі в господарстві, адже немає достатньої допомоги, доводиться все робити самій. Звичайно, що як і всіх дружин військових бувають моменти розпачу і жінка одразу починає собі підіймати настрій.

– Аби відволіктись я дивлюся кіно, спілкуюсь з доньками, сестрою. Читаю актуальні новини, переглядаю передачі. Також проходжу тести, щоб визначити для себе на якому психологічному рівні я зараз знаходжусь. Іноді просто не вистачає чоловічого сильного плеча поруч, але одразу приходить розуміння, що йому ж там зараз набагато важче. Тому перестаю скиглити і йду працювати. Ні в якому разі не даю собі розслабитися і не «нию», – каже пані Жерелюк.

Наступного року у подружжя Жерелюків буде річниця – тридцять років як вони разом. Жінка каже, що як батько Юрій дуже хороший, завжди хвилюється, готовий у будь-чому допомогти, підтримати. Іноді вона буває до когось із доньок дуже прискіпливою, то чоловік навпаки говорить, що так не можна. Сім’я військового – це команда, яка разом переживає радощі та труднощі. Всі намагаються бути сильними, витривалими та відданими. Вони навчаються цінувати кожен момент, який проводять разом, і роблять все можливе, щоб зробити їхнє сімейне життя щасливим та сповненим любові. Хочеться побажати, щоб сімейне вогнище Жерелюків було й надалі таке віддане, дружнє та спокійне, а Юрій якнайшвидше повернувся додому живим та з Перемогою!

Аріана НЕСТЕРЕНКО

Читайте також: «Золотий хрест» та відзнаку за штурмові дії отримав морський піхотинець з Тальнівщини

Читайте нас також в Telegram!