”Їхав туди, куди ніхто не наважувався заїхати” (фоторепортаж)

Над недобудованим будинком волонтера Миколи Шевченка – два прапори. Державний і червоно-чорний. Вздовж вулиці – кількадесят автомобілів і люди в камуфляжній формі з нашивками батальйону “Айдар”. Сьогодні тут прощаються з господарем. Відомий на всю Україну волонтер помер 24 травня від інсульту. Шевченко здійснив понад 100 волонтерських поїздок. Найбільше – в місто Щастя.

Навпроти хати стоять батько, мати й син Шуляки. Тримають два партійні прапори “Свободи”. Покійний був депутатом райради від партії Тягнибока. За кілька хвилин із будинку виходить сільський голова Веселого Кута Павло Козаченко:

“Дєвочки, беріть вінки”.

Вінків дуже багато. Найбільший – від районної ради та адміністрації. Жінок не вистачає, то кілька беруть чоловіки. За хвилину виносять кришку, покриту державним прапором. Згодом – труну. Останнім несе депутат райради Микола Слободяник. Видно, що йому важко.

Панотець Михайло й церковні півчі заводять:

“Святий Боже, помилуй нас”.

“Нестимуть пішки через усе місто, – каже хтось, – та Микола заслужив”.

На розі вулиць Шевченка й Самойлова стоять кілька чоловіків із букетами кольорів національного прапора. Найвищий серед них – Олег Тягнибок. Лідер “Свободи” в чорній куртці, джинсах і чорних туфлях. Приєднується до колони. Поруч із ним – депутат Черкаської міськради Юрій Ботнар. Попереду від Тягнибока – волонтери із Хмельницького. Розмовляють телефоном:

“У Хмельницькому дощ був? Не було? А у Вінниці злило”.

Труну несуть до церкви. За кількасот метрів від храму починають бити в дзвони. Домовину заносять всередину. Відспівують довго – понад 40 хвилин. Час від часу присутні хрестяться. Тягнибок стоїть непорушно. Він – греко-католик. Голова райради Валентина Любомська у чорній хустці у велику мідну горошину. Біля неї – голова РДА Василь Клименко.

“У Миколи залишився 7-річний син Тарас, Тарас Шевченко та дорослі син і донька, – каже хтось. – Ну і жінка Тетяна”.

“Скільки живу, ще ніколи такої важкої труни не ніс, – скаржиться Микола Слободяник. Спина аж тріщить”.

“Таня грошей не пожаліла, купила найдорожчу дубову домовину. Та й Микола не легенький. Ото воно так і важко”, – говорить сусід Олександр Бовкун.

Близько 15 години труну виносять. Люди затягують “Червону калину”. Один вояк у формі стає на коліна. Його прикладу ніхто не наслідує. Тягнибока хтось перев’язав помаранчевим рушником. Ідуть до будинку культури. Там, біля пам’ятника загиблим у війні на Донбасі, починають траурний мітинг. Виступають голови РДА та райради.

“Микола Володимирович завжди говорив, що думав. А робив ще більше”, – починає Василь Клименко.

Виступ Валентини Любомської збурив ситуацію. Голова райради почала, як усі: згадала добрим словом покійного.

Потім несподівано говорить, що українці й росіяни – брати. Мовляв, хтось нас зіштовхнув лобами, а треба думати про примирення. Після мітингу обурені айдарівці та гості з Умані питають чи їй не соромно. “Ні” – каже Валентина Олександрівна.

Олег Тягнибок говорить, що покійний тепер найближче до Бога.

“Попросимо його нехай молиться за Україну. Він був уособленням сучасного українця. Не ховався, був волонтером. Приїздив на передову і брав у руки зброю. Ходив у розвідку. Там був важко поранений. Тепер він із небес наближатиме нашу перемогу над москалями”.

Волонтерка Зіна Водяницька згадує, що Шевченка називали “тальнівським Бандерою”.

“Він сипав жартами, сам створював і сам потрапляв у різноманітні історії, з яких завжди виходив із честю. Міг зупинити поїзд, бо треба було якогось ключа до його волонтерського буса. Вибирав найгарячіші точки. Їхав туди, куди ніхто не наважувався заїхати”.

Волонтерка із Хмельницького каже, що Шевченко випросить у Бога мир для України.

“Микола випросить не мир, а перемогу”, – каже хтось.

Олега Тягнибока гукають. Він сідає в машину і їде на кладовище. Там кладе квіти на могилу Героя Небесної Сотні, свого однопартійця Юрія Паращука. По приїзді просить вибачення. Каже, що їхатиме до Київа, бо на 20 годину має ефір.

Труну на руках несуть на кладовище. Коли опускають до ями, хтось починає співати гімн. Люди підхоплюють. З буса Миколи сигналять. На Тальне насувається гроза. Перші крупні краплі падають на землю.

Юрій СТРИГУН

Олег ШАТАЙЛО (фото)