''Якщо знати іноземну мову, можна й тут добре реалізуватись''

25-річна тальнівчанка Тетяна Криворучко близько 10 років вивчає польську мову. Навіть коли була вагітною, продовжувала навчати дітей та дорослих іноземній мові. Після декрету пішла викладати до школи. Зараз вона єдина в районі читає уроки польської мови у санаторній школі-інтернат, а для учнів Тальнівської ЗОШ № 2 проводить факультатив. Також займається із абітурієнтами, які їдуть в сусідню країну вступати до ВНЗ та заробітчанами, що залишаються там працювати. Вдома навчає свою 4-річну доньку рахувати та вітатися польською. Змінювати свою роботу в рідному місті та їхати за кордон не хоче, вважає, якщо знати іноземну мову, можна й тут добре реалізуватись.

– В університеті на 3 курсі почала навчати дітей куратора польської мови. За це гроші не брала, просто подобалось відчувати себе вчителем. Місяць жила в польському містечку Седльце, відвідувала там літню школу. За той період ідеально підтягнула розмовну, познайомилась з носіями мови. Коли переїхала до Тального, знайомі та родичі почали до мене приводити дітей на репетиторство. Адже зайняти чимось молодь в невеликому місті дуже важко, гуртків для саморозвитку тут не так багато, – розповідає Тетяна Криворучко.

Останнім часом вступати у закордонні університети стало престижно серед тальнівчан та жителів району. Школярі самі чи за рекомендацією друзів знаходять в інтернеті інформацію про іноземні вступні кампанії. Але для того щоб стати абітурієнтами, потрібні хороші знання польської мови та граматики, адже з першого курсу у вишах викладають лише державною мовою.

– Крім десятикласників та випускників, які приходять до мене з вересня і до кінця навчального року, трапляються й пенсіонери. Нещодавно на уроках бувала 65-річна жінка, хотіла вивчити мову, для того щоб переїхати жити до сина в Польщу. Але мене навідувала недовго, скаржилась, що в такому віці, важко запам’ятати щось нове, а обсяг інформації немалий. Приходять і 55-річні чоловіки, розмовну мову здебільшого вивчають для того, щоб знайти хорошу роботу на підприємстві, граматика потрібна для праці в офісі чи з кадрами. Найменшим учням 5 років, для них до уроків готуюсь по-особливому – ігри, мультики, презентації, рахівниця, зарядка, так дитині цікавіше сприймається мова, – ділиться, – Мої учні звертаються до мене на Ви, але називають Танею, в школі додають Валеріївна.

В міських школах вчителька навчає польської молодші та старші класи, але скаржиться на те, що потрібної літератури не вистачає. Хоча українська мова подібна з польською, але підручників та методичних рекомендацій з польської мови адаптованих для українських учнів небагато. Ті, що є, виходять зі складним матеріалом, який розрахований не для початківців. Левову частку роботи потрібно готувати самому.

– Спочатку пояснювала все на пальцях, писали конспекти. Потім з’явились спеціальні зошити польською, дітям стало цікавіше навчатись. Разом читаємо книги, ведемо діалоги. Якщо мова зацікавила, то її реально вивчити за кілька місяців. А далі просто поглиблюватись в граматиці та вдосконалювати вимову. Хтось каже нащо мені та польська, давайте урок російської, бо на ній можна в шахи пограти, а тут треба щось вчити, – каже Тетяна.

З Польщі до Тетяни Криворучко часто телефонують її учні, які вступили на перші курси ВНЗ, обмінюються досвідом, консультуються. Коли приїжджають на Батьківщину, привозять іноземні книги та періодику.

– Постійно намагаюсь спілкуватись з носіями мови через мобільні додатки та соцмережі, підтримую зв’язок з викладачами поляками, однокурсниками, які виїхали до іншої країни. Дивлюсь фільми польською, передплачую газети, читаю книги. Буває, хочу сказати, щось англійською, щоб її не забути, а думаю вже польською мовою. Якось мама просила позайматись з нею, навчити деяких слів, виразів, то часу, то терпіння в неї не вистачає. Родичі знають «добже» говорять постійно, – сміється Тетяна Криворучко.

Щодня окрім шкільних занять польською мовою, жінка займається репетиторством вдома. Ввечері ходять переважно працюючі тальнівчани або студенти.

– Вивчають мову, їдуть за кордон працювати по 3-4 роки. Діток залишають батькам на виховання, але згодом забирають до себе. Там вони ходять до школи чи садочка, але перед цим займаються в мене, щоб вміти пояснити польською, що їм треба і звідки вони. Сама їхати за кордон не хочу, боюсь лишити дитину – з народження з нею вдвох. Бабусі, дідусі, а маму ніхто не замінить, – показує фото донечки з новорічного ранку в садочку. Додає, – Поки маю тут роботу, стабільний дохід, вижити і прожити зможу, на життя вистачатиме.

Анна ДРАГУН