Вісті Черкащини «Якщо роблю якусь справу, то віддаюся їй сповна», – вважає майор служби цивільного захисту з Тальнівщини
Алла Коренко – провідний фахівець відділу цивільного захисту Звенигородського районного управління. З дитинства мріяла гасити пожежі й допомагати людям. Нещодавно фахівчині присвоєно чергове спеціальне звання «Майор служби цивільного захисту». З цієї нагоди журналісти газети «Новий дзвін» зустрілися з рятувальницею й розпитали про особливості її найпочеснішої та найнебезпечнішої професії.
Чому Ви обрали цей фах?
– Це мрія дитинства – рятувати життя. Моя професія важлива й потрібна людям особливо тепер, під час війни.
Як у Вашій родині поставилися до такого вибору?
– Закінчила я Черкаську академію пожежної безпеки імені героїв Чорнобиля. Рішення ухвалила сама, бо вважаю, що людина свідомо повинна підходити до вибору своєї професії.
Обираючи цю спеціальність, Ви розуміли, що буде непросто, адже професія вимагає не лише теоретичних знань, а й певної фізичної підготовки?
– Фізично я добре підготовлена: закінчила Білоцерківський ліцей фізкультури і спорту, де займалася вільною боротьбою. Кандидат у майстри спорту. І все ж найважливішою рисою нашого фаху є жертовність. Якщо ти готовий до цього морально, то все інше – другорядне. Можна й знання підтягнути, і фізично розвинутися.
Довелося жити в казармах?
– Ні. Курсантки на той час уже не жили в казармах. Чоловіки – так, а дівчата винаймали житло.
Скільки на Вашому потоці навчалося дівчат?
– Усього нас було 35. На першому курсі організували взвод дівчат. Через рік керівництво академії його розформувало.
На Вашу думку, що найскладніше в роботі рятувальника?
– Мабуть, найскладніше – рятувати людей, розуміючи, що від тебе може залежати чиєсь життя.
На жаль, на пожежах і в ДТП нам часто доводиться бачити загиблих. Ніколи не звикну до смерті. Щоразу переживаю особисту трагедію, коли на моїх очах мучаться діти. Боляче, що страждають вони з вини дорослих, а найчастіше – власних батьків.
За час служби й навчання Вам доводилося стикатися з гендерними упередженнями?
– Ні. Ми рівні. Хоча й хлопці ставляться до нас бережно, намагаються допомогти, але я не зіштовхувалася в житті з тим, що це питання поставало якось критично. Ні в посадах жінки цього не відчувають, ні в нагородженні, ні в роботі. Ніхто з чоловіків-колег не казав: «Жінок тут не повинно бути, ми не хочемо вас тут бачити, бо ви слабка стать».
Ви обіймаєте посаду провідного фахівця. Що входить до Ваших посадових обов’язків?
– Якщо роблю якусь справу, то віддаюся їй сповна. Здійснюю зв’язки з громадськістю. Організовую роботу Дружин юних рятувальників-пожежників. Спільно з вихователями, спеціалістами з безпеки освітнього середовища, з представниками Національної поліції, громадських формувань беру участь у виховних заходах, акціях. Проводжу навчання, інструктажі з техніки безпеки в школах, дитячих садочках, коледжах. На уроках і виховних заходах, під час екскурсій розповідаю дітям про мінну безпеку, адже тепер ця тема актуальна для багатьох українців.
Як Ви відпочиваєте від роботи?
– Я дуже ціную свою сім’ю і друзів, спілкування з ними для мене має дуже велике значення. Дуже люблю читати. Життя – це не лише праця, життя – це гармонія в собі.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
Читайте також: «Золотий хрест» та відзнаку за штурмові дії отримав морський піхотинець з Тальнівщини
