''Якщо наміри благі, то все легко вдається''

Пам’ятаю, коли минулого року прийшла на роботу у редакцію, одним із моїх перших редакційних завдань було написати про будівництво храму Преображення Господнього у Зеленькові. Приїхавши на місце, серед великої кількості людей та техніки побачили багатокутний фундамент майбутньої церкви у формі хреста. «Скільки часу й праці треба вкласти, щоб цей храм збудувати,» – подумала собі. А згодом переконалася: якщо наміри благі, то все легко вдається. Так і з зеленьківським храмом.

Навесні цього року роботи відновилися: будівельники ряд за рядом зводили стіни, вирізали дерева, завозили землю, щоб вирівняти ландшафт. Працювали легко й завзято. Згадую, коли наступного разу приїхала у село спекотної червневої днини, будівельники вигнали більше половини споруди (висота храму – 8 метрів). Загорілі, як негри, хлопці жартували, що їхня засмага краща від морської. Того разу відчула, яку велику силу має церква, навіть ще недобудована, – об’єднувати, згуртовувати людей навколо однієї мети. Дізнавшись, що будівельникам треба готувати обіди, зеленьківські господині (а готують у селі смачно!) навперебій хизувалися своїми кулінарними здібностями: вареники, пиріжки, кекси, рогалики та інші добреники були у меню будівельної бригади.

А трохи менше, як за місяць у редакцію надійшов лист від нашої читачки, у якому йшлося про те, що будівельники завершили мурувати церкву і прикрасили її, за давнім українським звичаєм, квіткою, сплетеною із пшеничних колосків. Нагадала про цю традицію й, власне, сплела квітку знайома нам Ганна Василівна Бабенко (та, що виграла мультиварку у розіграші, який проводила наша газета).

Наступними до справи взялися покрівельники. І тут Бог послав людей, яким зеленьківська церква – не просто будівельний об’єкт, а храм у рідному селі. 39-річний Олексій Звіряка, що керує черкаським підприємством «Лад» з виготовлення хрестів, куполів, церковного приладдя та іншої продукції з напиленням нітрид титану, народився й виріс у Зеленькові, тут живуть його батьки, рідні.

-Я дуже радий, що у селі нарешті буде справжня церква й мої односельці зможуть її відвідувати. Мені доводилося виготовляти купола не на один храм в Україні, та цей особливий, бо він у рідному селі. Як би раділа моя бабуся, Царство їй Небесне, щоб побачила цю козацьку церкву.

Купол виготовили багатогранний, козацький, що гармонійно завершує споруду. А золоту маківку прикрасив хрест, стилізований під українську вишивку. Цього 2-метрового хреста Олексій подарував односельцям.

-Коли ми виготовляли хреста й купол, увесь час керувалися побажаннями та порадами Лілії Петрівни Мовчан, яка керує цим проектом. Ми обговорювали усе до деталей: колір, форма, орнамент. Потім проектували, виготовляли. По-моєму вийшло, як хотіли, – радіє Олексій Звіряка. Зізнається, що радий знайомству з родиною Мовчанів, що роблять таку величну справу – будують храми. Як буде церква, буде віра у Бога – буде й Україна.

Ліна ЯЛОВСЬКА