Як звичайний сільський хлопець з Тальнівщини став учнем французького скульптора Огюста Родена

Талановиті земляки з Тальнівщини

У літопис Тальнівщини вписано чимало славетних імен. Серед них – Василь Григорович Іщенко, який за збереження історико-мистецьких пам’яток, за новаторські тенденції та національні традиції в скульптурі потрапив у вир сталінських репресій.

Народився в селянській родині 1883 року в селі Кобринове на Тальнівщині. Натхнений бажанням малювати, тринадцятирічний Василь вирушив пішки з рідного села до Києва. Навчався в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври, потім – в одеській художній школі, яку не закінчив через нестатки. Талановитого хлопця помітив кобринівський поміщик й оплатив його навчання на архітектурно-скульптурному відділі Київського художнього училища. У 1902 році Василь Григорович керував архітектурними роботами на будівництві школи у Кобриновому.

У пошуках творчого «я» він переїхав до Парижа, де з 1905 до 1908 року навчався в академії Колароссі, яку закінчив із золотою медаллю. Студенти поєднували науку з роботою в скульптурній майстерні, де володарював знаменитий французький скульптор Огюст Роден. Саме в цей період Іщенко засвоїв творчі засади Вчителя: образ – основа, а форма – другорядна, похідна від нього. Ця наука пізніше й визначить творче обличчя Василя Григоровича як скульптора. У його роботах проявився вплив наставника: відтворення переконливих життєвих образів, віртуозне володіння прийомами пластики, імпресіоністичне трактування скульптурних форм тощо. У 1913—1917 роках створив серію робіт, з-поміж яких — «Бабуся», «Дівчина», «Поцілунок», «Портрет», «Сон художника».

У 1917—1918 роках працював у відділі охорони пам’яток та музейної справи Генерального секретаріату народної освіти, експертом з обстеження історико-мистецьких пам’яток в Історичному музеї.

Після жовтневого перевороту 1917 року Василь Іщенко відкрив у Кобриновому майстерню, у якій з гіпсу виливав скульптури. Створені в роденівській манері витвори кобринівського самородка Іщенка демонструвались на виставках, публікувались у мистецьких виданнях.

У 1920-1922 роках Василь Григорович працював учителем у селі Гусакове Звенигородського повіту. У 1922 році прийняв сан священника Української автокефальної православної церкви. Служив у церкві Різдва Пресвятої Богородиці на малій батьківщині Тараса Шевченка в селі Кирилівка.

У 1926 році через більшовицький тиск на УАПЦ зрікся церковного сану, але залишився вірним своїм духовним переконанням і став інспектором мистецько-історичних пам’яток Лаврського заповідника. Обіймав посади представника Всеукраїнського музейного містечка й уповноваженого у справах вилучення мистецьких цінностей. Під час масового закриття храмів приймав на зберігання вилучені більшовиками церковні речі, у тому числі й з міста Переяслава-Хмельницького. Мешкав у сьомому лаврському корпусі.

У період розгулу політичних репресій проти української інтелігенції в їх жорна потрапив і Василь Іщенко. 22 квітня 1929 року митця заарештували в справі Комітету визволення України, яка передувала процесу Спілки визволення України. 8 червня 1929 року на засіданні Колегії ОДПУ митця засудили до п’яти років Соловецьких таборів. Працював на будівництві каналу Москва–Волга. 1942 року Василя Іщенка повторно заарештували і згодом розстріляли. Так його життя поглинули сніги росії. Твори митця занехаяли, і тільки згадка про Василя Іщенка залишилися в публікаціях 20-х років минулого століття.

Для тих, хто бажає більше дізнатись про життєвий і творчий шлях нашого видатного земляка, пропонуємо звернутись до книги Людмили ЛЮБІЧЕНКО «Василь Іщенко. На захисті історико-мистецьких пам’яток в Україні» (Умань, 2020). Вона зберігається у фонді Тальнівської бібліотеки.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА