Вісті Черкащини Як українці колись готувалися до Великодня
Останній перед Великоднем тиждень називається Страсним, бо пов’язаний з розп’яттям Ісуса Христа. Окремі дні мають свою назву: чорна середа, Чистий (Великий, Живий, Світлий, Страсний) четвер, Страсна (Великодня) п’ятниця, Страсна (Великодня) субота.
Усім на цьому тижні вистачало роботи. Чоловіки поралися в полі, жінки господарювали в хаті й на подвір’ї. На особливу увагу заслуговує Великий четвер. За християнським ученням, у цей день пізно ввечері один з 12 учнів – горезвісний Іуда – за 30 срібляків продав свого вчителя Ісуса Христа, якого й розіп’яли опівночі. Тому вважали, що в четвер оживають усі плазуни. Відтак люди до сходу сонця обов’язково купалися, щоб очиститися від гріхів, як це зробив Пілат. (Перед тим, як провести страту Спасителя, він вимив руки й сказав: «Я не беру на себе вини, бо не бачу провини в ньому»). Обов’язково стригли дітей, щоб «у них не випадало волосся й не боліла голова».
На світанні наводили лад у хлівах та коморах, на подвір’ї й у хаті. Господар згрібав і палив торішнє листя в саду й на городі, щоб «очистити землю від зими, морозу, смерті й усякої нечисті». А ще у Страсний четвер кололи свиню. Адже, за старовинною традицією, разом з пасками й крашанками в церкві потрібно освятити й печене порося. А от прали увечері, використовуючи попіл, залишки якого збирали й зберігали з лікарськими травами.
Закінчивши домашні справи, уся сім’я йшла до церкви й після відправи намагалася принести додому запалену свічку. До речі, її теж належало відливати самостійно, бо «трудова свічка Богу більше бажана». Повернувшись додому з церкви, господар насамперед випалював над вхідними дверима невеликий хрестик – оберіг від горя й хвороб. Від страсної свічки запалювали лампади під образами й тільки потім гасили вогонь.
Головні обряди Страсної п’ятниці – винос плащаниці Господньої й випікання пасок. Серед усіх традиційних страв ця обрядова здоба займає особливе місце, бо для вірян – це символ воскресіння та нового життя. У кожної господині – свій рецепт. Мабуть, тому до нас дійшов звичай, що у свято потрібно спробувати щонайменше дванадцять пасок. Крім того, відрізняються традиції щодо початку їх приготування: в одних місцях тісто замішують ще в Чистий четвер, в інших — у Страсну п’ятницю. Роблять це з молитвою на устах і в цілковитій тиші. Існує дві форми паски. Одна – кругла як сонце, з орнаментом по краях (у кожному селі свій), а зверху – пшеничний колос, баранячі ріжки й маленький жайворонок з крилами у вигляді вісімки. Інша – висока, прикрашена вгорі хрестом і «шишкою». Усі оздоби з тіста. Бабусі й мами навчали онучок і доньок, як місити, як змащувати гусячим пером, щоб паска не згоріла, як побачити, чи вже готова. Адже куштувати, навіть трішечки, неосвячену не можна.
Особливо клопітно жінкам у Страсну суботу. Адже потрібного наготувати великодні страви й посвятити їх у церкві. Зранку господині надягали чисті вишиванки й, помолившись, фарбували не менш 13 яєць: у пам’ять про 12 апостолів і Спасителя. Від техніки розпису залежить назва: писанки, крапанки, дряпанки й мальованки. Як не буває двох однакових людей, так і не буває двох однакових писанок. У кожної господині були свої традиційні рецепти приготування фарб і свої малюнки-орнаменти.
Як тільки вони закінчували розписувати яйця, сім’я збиралася на святкову всеношну службу. Наближалося Велике Воскресіння Господнє. Почувши дзвін, до церков стікалися люди. Ішли не лише з кошиками, а й під’їжджали возами, доверху заповненими продуктами. Освятити намагалися все, чим будуть харчуватися цілий тиждень: паски й крашанки, запечених поросят і ковбаси, сири й масло. Обов’язково освячували сіль, яку потім додавали в їжу худобі, у зерна для посіву та навіть сипали у взуття «від лихого ока».
Звечора біля храмів розпалювали вогнища, щоб біля них грілися віряни, які прийшли на всеношну службу. З цим вогнем пов’язана біблійська історія. Коли на розп’ятті помирав Христос, довкіл багаття разом з охороною сидів і Петро.
Для людей, що прийшли на всеношну, за велику честь вважалося не заснути. Про це побутувало декілька повір’їв. Якщо в цей час спить господар, то виляже пшениця. Коли господиня – то льон. Дітей заохочували в такий спосіб: якщо не проспиш всеношної, то неодмінно знайдеш гніздо дикої качки. Після літургії поспішали додому – розговлятися.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
