Вісті Черкащини 
Як у Тальнівській громаді вшанували пам’ять Василя Симоненка
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніщо не перекреслить мій народ.
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Василь Симоненко
8 січня в Тальному вшанували пам’ять видатного українського поета-шістдесятника Василя Симоненка. Міський голова Василь Сідько разом із представниками Центру культурних послуг ТМР та жителями громади поклали квіти до пам’ятної дошки митця. Цього року минає 90 років від дня його народження.
Окрім того, наукові співробітниці Тальнівського музею історії Світлана Проценко й Ольга Приходько підготували годину-спогад біля мікрофона «Його душа світилася зорею», присвячену цій важливій даті.
Слухачі не лише дізналися про основні віхи біографії Василя Симоненка, а й почули його поезії у виконанні автора, Світлани Проценко та Ольги Приходько. До того ж учасники театральної студії «L-POZITIVE» – Віктор Демидов, Віктор Кондратюк, Єва Главацька, Софія Дерев’янко, Крістіна Роженюк, Анна Дорош, Олександр Дорош і Анна Франчук – також долучилися до виконання.
Зокрема, Світлана Євгенівна розповіла, що в Черкасах Василь Андрійович познайомився з дівчиною Людмилою (Люсею), яку він безмежно любив усе своє коротке життя. На той час вона була прихильна до іншого юнака. За словами журналіста Миколи Сніжка, закоханий поет причарував свою обраницю вином з троянд, яке навчився виготовляти під час відрядження в Тальне. Саме там він почув легенду про садівника, котрий пригостив цим духмяним напоєм княжну, і вона закохалася в нього. Василь Андрійович, використовуючи високий стиль, називав своє вино «Симоне», а кохану дружину – Люсьєн.
«За життя митця була видана лише одна збірка лірики «Тиша і грім» та казка для дітей «Цар Плаксій і Лоскотон», – зазначила Ольга Миколаївна. – Його вірші, що допускалися до друку, безжально коригували. Уже в 60–70-х роках минулого століття великої популярності набули самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони стали початком українського руху опору».
Тальнівський музей історії пишається, що в його фондах зберігаються самвидавні рідкісні книги поета «Окрайці думок» та самодрук «Поезії». Це все дарунки незабутнього Валентина Олександровича Гордєєва, презентовані закладу в 2020 році. Він кохався в цих віршах і ще в 70-х роках сам видав невеликі збірочки.
«Ще тішимося й пишаємося тим, що маємо загальний зошит з віршами Василя Симоненка, – говорить Світлана Проценко. – Лише шкодуємо, що свого часу не розпитали Валентина Олександровича, хто й коли переписав їх. Хочу відзначити, що невідомий автор скопіював відповіді поета на питання анкети, яку він заповнював у 1962 році перед з’їздом молодих письменників. Ми дорожимо книжечкою «Життя мов спалах блискавки» – збірочкою спогадів друзів і колег про Василя Симоненка».
Провести годину-спогад біля мікрофона «Його душа світилася зорею» музейниці запланували ще минулого року, щоб люди не лише подивилися на виставку книг, а й почули вірші ювіляра та його живий голос. Тим більше, що поет був причетний до Тальнівщини.
«Працюючи на журналістській ниві, він часто виїжджав у відрядження, – продовжує Світлана Проценко. – Побував і на Тальнівщині. Восени 1961-го та 1962 року відвідав Тальне, села Здобуток і Зеленьків. На нашій гостинній землі «витязь молодої української поезії» написав свої відомі вірші «Піч», «Баба Онися», «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, зі своєю хатою», новели «Вино з троянд» та «Кукурікали півні на рушниках».
Світлана Проценко та Ольга Приходько дякують Тальнівській школі мистецтв (директорка Людмила Діхтяренко) за технічну допомогу в озвученні заходу, а також Людмилі Якименко та її вихованцям, які відгукнулися на прохання й записали вірші митця.
«Треба розповідати молоді про Василя Симоненка, про його творчість і вплив на наше суспільство, – каже пані Світлана. – З 1962 року минуло багато часу, і люди, які зустрічалися з ним, уже давно відійшли. Важливо, щоб його поезія та проза не забулися. Щоб голос поета звучав через десятиліття, надихаючи нові покоління. Тільки так ми зможемо зберегти спадщину Симоненка й передати її нащадкам, як дорогоцінний скарб нашої культури, мови та пам’яті».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
