Як у селі на Тальнівщині Андрія святкували

30 листопада Церква вшановує пам’ять одного з апостолів Ісуса Христа – Андрія Первозванного. З-поміж усіх інших свят це – найцікавіше, бо від нього віє чарівною староукраїнською стихією. З давнього-давна Андріївська ніч вважалася наймістичнішою в році. Наші пращури вірили, що в цей час можна відкрити завісу таємниці над майбутнім.

29 листопада 2023 року в музейній кімнаті Здобутківського будинку культури на Тальнівщині молодь традиційно зібралася на Андріївські вечорниці.

–Гуртом місили тісто, ліпили вареники, пекли калиту, згадали історію свята й ворожили на судженого, а потім весело кусали калиту, – розповідає художній керівник закладу Люся Чурпіта.

Господині – завідувачка клубом Віра Боровець і бібліотекарка Оксана Ковальчук – розповіли про обряди й традиції цього дня. Гості дізналися, що  Калита – символ життєдайної енергії сонця, перемоги добра над злом, життя над смертю, світла над пітьмою. Участь у її приготуванні брали всі присутні на вечорницях дівчата. Складалися продуктами, які приносили з дому. Кожна з дівчат місила тісто по черзі. Калита – це прісний корж з діркою посередині, оздоблений сухими вишнями, калиною й родзинками. Його обов’язково підсушували, щоб важко було вкусити.

Здобутківську Калиту зеленою стрічкою прив’язали до рогача. Гості свята, замість коня «осідлавши» коцюбу, їхали її кусати. Господині смішили «вершників», смикали за кінець стрічки, щоб ті не відкусили шматочка від запахущого кола. Після закінчення цього веселого дійства господині Калиту розламали на шматочки й роздали учасникам вечорниць.

–Калита, калита, солодка була. Ми тебе з’їли й за женихами полетіли, – загукали дівчата й узялися з ворожіння.

Через «хату» кидали червоного чобота й спостерігали, як він упаде. Якщо підошвою, дівчина невдовзі вийде заміж. Якщо носком, то юнка пильно придивлялася, у який бік він указує, бо ж саме звідти прийде її суджений.

Ворожили й на воску. Дівчата запалили свічки й схилили їх над мисочками з водою. Віск плавився й у воді застигав у химерних формах. За тими фігурками й пророкували дівоче майбутнє.

Ворожили дівчата й на квасолі. Це гадання найпростіше і найдавніше. Брала юнка жменьку квасолин й загадувала найзаповітніше бажання. Перебираючи їх, примовляла «заміж піду» чи «у дівках сиджу». Остання квасолинка й була відповіддю на дівоче бажання-запитання.

Ворожили й на гілочках вишні, які господині нарізали напередодні вечорниць. Галузки були різних розмірів і товщини. Кожна з дівчат витягала прутик і дізнавалася, за якого парубка заміж вийде: стрункого чи товстенького, низького або високого, а можливо, і кривенького.

Учасники свята подякували господиням Здобутківського клубу за чудове дійство. Діти й молодь ще раз переконалися, що обряди й традиції, залишені їм у спадок від попередніх поколінь, багаті і цікаві.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА