Як у невеликому селі на Тальнівщині розгорнули волонтерський цех
У Папужинцях на Тальнівщині, як і в кожному селі громади, селяни розгорнули свій волонтерський цех зразу ж після повномасштабного вторгнення на рідну землю потворного ворога. Тож наші відчайдушні захисники можуть поласувати тушкованим м’ясом, приготовленим турботливими папужанами, та зачаїтися від злого ока рашистів маскувальними сітками, виготовленими у селі.
Адміністратор Папужинців Юрій Почапський розповідає, що селяни згуртувалися, як ніколи. Разом і з бажанням якнайшвидше святкувати Перемогу працюють на повну силу уже понад сотий день війни. Насамперед, як каже адміністратор, активно збирали та передавали продукти харчування. Потім м’ясо, яке надавала міськрада, Юрій Степанович розвозив до селян додому, де вони зразу ж переробляли його, накладали у баночки, що зносили люди, і закривали. Кажуть, за потреби й нині готові продовжити цю справу.
– Загалом закрили 778 банок тушонки. Активно брали участь, за що й дуже вдячні Миколі і Тетяні Ратушним, Людмилі Ратушній, Любові Кравченко, Володимиру Кошовому, Олені Мельниченко, Сергію Гладуну, Миколі Гладуну, Аллі Буренок, Сергію Шахраю, Ірині та Вікторові Івченкам, Євгенію Шахраю, Сергію та Ірині Білокопицьким. Вони переробляли м’ясо і закривали його у своїх автоклавах, – каже Юрій Степанович.
Приймали й внутрішньо переміщених осіб у селі. Люди ділилися з ними одягом, продуктам та іншими необхідними речами. Нині, як інформує адміністратор, з 137 зареєстрованих переселенців у селі залишилося 26.
Директорка сільського будинку культури Ольга Щербак організувала плетіння маскувальних сіток. Робота там триває й до сьогодні. Частину сіток передали військовим. Натепер кілька готових чекають своєї черги, а ще одну доплітають. Зауважують, що до цієї справи долучаються активно і жителі, і переселенці.
Також, як наголошує Юрій Степанович, активно допомагають місцеві підприємці та сільгоспвиробники. Тож папужани постійно залишаються на варті, розуміють, що наша якнайшвидша Перемога обов’язково залежить від міцного тилу, тому й чатують. І як тільки чують слово «треба», то зразу ж беруться до справи.
Марта ДОВЖУК