Вісті Черкащини Як у гімназії на Тальнівщині пройшов Тиждень подяки для ЗСУ
У Веселокутській гімназії відбувся Тиждень подяки Збройним силам України.
Він не став святом, бо війна – то біда, руйнування та смерть. Він не перетворився на акцію зі штучним пафосом, бо тут ніхто не зацікавлений у декораціях.
Це був тиждень чесний і приземлений, майже буденний – у хорошому сенсі. Адже справжня підтримка зазвичай так і виглядає: непомітно, щоденно, без зайвих слів. Про це нам розповіла педагог-організаторка, виховниця куреня імені Віктора Мельниченка Ірина Степанець.
Ненавмисний центр тяжіння
Виявилося, що бібліотека – не лише храм книги. З першого дня вона стала тихим епіцентром руху: двері відчинялися частіше, ніж зазвичай, і впускали дітей з торбинами. Об 11:15 їх зустрічала господиня книгозбірні – координаторка, опора, голос цього тижня. «Багато маленьких речей можуть допомогти більше, ніж один великий жест», – казала Ірина Михайлівна всім доброчинцям.
День перший. Гарячі напої рятують ніч
Почалося з найпростішого: чаю, кави, цукру, енергетиків. Діти приносили стіки, коробки, невеличкі баночки, тихо додаючи своє до великої спільної купи турботи.
На перший погляд це виглядало буденно: пакунок як пакунок. Але на передовій чашка з гарячим напоєм – спосіб повернути собі хвилину звичного людського тепла, маленьку перепочинкову нитку, що тримає людину серед тяжких випробувань.
Жодної урочистості. Лише тепло.
День другий. Солодощі
У вівторок у бібліотеку почали нести шоколад, батончики, горіхи, печиво.
Здавалося, приміщення світлішає: діти заходили впевненіше, з тихою радістю, бо кожна принесена солодка дрібниця була їм близькою та зрозумілою.
Солодощі – прості й домашні, але в цій справі мають іншу вагу: на фронті вони перетворюються на швидку підтримку й резерв. Енергії. Сил. Настрою.
Не подарунок – радше тихе «тримайся».
І діти це відчували. Ніхто не намагався вигадувати щось особливе: приносили те, що беруть у моменти виснаження – під час контрольних чи після тренувань, – щось перевірене, надійне, здатне підбадьорити.
День третій. Ліки і тиша
Середа змусила всіх трохи притихнути. Ліки – не романтична тема. Вони нагадують, що захист країни – не історія з кіно, а втомлені, простуджені, поранені, виснажені захисники й захисниці.
Цей день у подібних ініціативах завжди найсерйозніший. Бо коли дитина кладе до коробки антисептик чи пластир, вона, можливо, вперше стикається з тим, що війна – дуже конкретна реальність.
За словами пані Ірини, було видно без зайвих слів: пережите цього дня залишає слід, який не розвіюється після дзвінка.
День четвертий. Шкарпетки як елементарна стратегія
Так, саме вони. Теплі, нові, зручні, різних розмірів. На перший погляд – дрібниця. Але цей день розкриває суть підтримки: шкарпетки линяють, мокнуть, рвуться. На фронті вони – витратний матеріал, і добра пара може врятувати більше, ніж здається.
Хтось приніс дві, хтось – десять. Але цінність завжди однакова. Ця турбота працює без зайвих слів, тихо зігріває в холодні ночі й дає відчуття, що про тебе пам’ятають.
День п’ятий. Дитячі листи
У п’ятницю приносили листівки, обереги, малюнки зі щирими написами: «Ми віримо у вас». «Повертайтесь додому». «Тут вас чекають». У цих та інших словах – беззастережна дитяча чесність.
Цього дня приймали, звичайно, й інші дарунки. Було відчуття завершення, але не кінця.
Окрема історія: картопля для борщу на передовій
Паралельно волонтерський загін «Берегиня» оголосив збір картоплі для сухих борщів. На перший погляд – незвична ініціатива. На другий – одна з найправильніших.
Їжа, приготована волонтерами, долає чималі відстані. Навіть у формі сублімованої суміші вона вміє нагадати, що хтось у тилу думає саме про тебе.
Іноді картоплина може сказати про вдячність більше, ніж пів сторінки тексту.
Післяслово
Коли останній пакунок підписали й поставили до решти, у гімназії настала незвична тиша. Не тому, що все закінчилося. Усі – від малого до великого – розуміли: подяка – не тиждень, а стиль життя у воєнний час. Справжня підтримка завжди тиха, а тому найміцніша.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
