Вісті Черкащини 
Як Тальнівщина у храмах ПЦУ зустріла Великдень у молитві за Україну
Цьогорічна Великодня ніч на Тальнівщині була тихою. Сповненою очікування великого дива. Прохолодне повітря розливалося над дорогами, полями й пагорбами, а небо поступово світлішало, поступаючись місцем святковому ранку. Попри всі виклики, кожне село громади дочекалося свого священника. Своєї молитви. Свого освячення.
Благословіння для кожного порога
Біля тальнівського храму ПЦУ святих першоверховних Петра і Павла – особлива урочистість. Попри ранню годину, церковне подвір’я нагадує живий потік: люди вишикувалися в довгі ряди, тримаючи в руках кошики, прикрашені вишиттям.
Благочинний громади ПЦУ, настоятель отець Андрій Гаргат служить у червоних ризах. Сьогодні – це колір перемоги. Він іде повз вірян, і краплі святої води виблискують у променях досвітнього сонця під радісний спів хору. «Ми прийшли ще затемна. Хотіли першими привітати Воскресіння Христове, – каже пані Ганна. Жінка береже вогник від ранкового вітру. – Свічка горить, на душі спокій. Дивіться, скільки нас сьогодні. Це і є наша сила».
Графік отця Андрія – наче перегук великодніх дзвонів. Жодної хвилини затримки, адже в кожному селі на це світло чекають, як на саме життя.
4.00. Здобуток. Перші несміливі вогники свічок у передранковій імлі. Молитва тут звучить напівпошепки, поки сонце ще спить.
5.00. Мошурів. Священна пісня злітає над селом. Повітря густішає від віри.
6.00. Тальне. Головний храм громади заповнений вщерть. Тут Великдень розгортається на повну силу, у золотому блиску і сотнях голосів.
10.00. Кобринове. Сонце вже високо, і кошики в рядах сяють, наче вишиті острівці.
11.00. Заліське. Остання крапка у великому ранковому колі, де втому знімає як рукою від одного погляду на щасливих людей.
А потім – знову Тальне. Сотні верст за спиною, тисячі облич перед очима й одне на всіх «Христос Воскрес!» Це гасло не потребує підсилень. Воно звучить як тиха впевненість у тому, що темрява ніколи не має останнього слова. Світло завжди бере своє.
Коло віри та голос громади
У Кривих Колінах свято зустрічали поночі, у суботу. Поки навколо панувала темрява, у місцевому храмі ПЦУ Воскресіння Господнього було світло й затишно. Електричне опалення зігрівало стіни й підлогу, створюючи особливий комфорт для прихожан, які заповнили церкву вщерть.
Настоятель отець Володимир Білик у біло-золотій ризі розпочав службу. «Відслужили всеношну, як належить. О дванадцятій винесли хоругви, зачинилися Царські врата… – згадує хористка Галина Півторак. – Людей зібралося стільки, що ряди навколо церкви майже замкнули коло. Східці з’єдналися з натовпом. Відчуття неймовірне».
Усередині храму панує атмосфера єднання. «Ми роздаємо людям аркуші зі словами. Співаємо «Україно, молюся за тебе». Зараз це найголовніша пісня, – розповідає пані Галина. – Спочатку хтось ніяковів, а потім усі підхопили».
Після пасхальних канонів звучать урочисті послання від Іоанна Златоустого та вітання від митрополитів Епіфанія та Іоана. А наостанок – тепла традиція: усім квітневим іменинникам громада гучно виводить «Многії літа».
І лише коли ніч почала відступати, близько п’ятої години ранку, люди вийшли на подвір’я. Під досвітнім небом отець Володимир окропив святою водою великодні кошики.
А далі у священника – дорога. До Корсунки він вирушив сам. Чекав на людей до останнього, аби кожен встиг отримати своє благословіння.
Зброя – це віра, а тил – турбота
Особлива атмосфера панувала у Веселому Куті. Місцевий храм ПЦУ Преподобної Параскеви Сербської став справжньою окрасою села. Настоятель отець Олександр Михайленко розпочав службу, яка тривала всю ніч. У стінах церкви звучала молитва рідною мовою – за воїнів, за рідну неньку Україну та за справедливий мир.
О 4.30 ранку, після нічної відправи, на подвір’ї освятили перші великодні кошики. Але на цьому свято не завершилося: воно переросло у велику справу. Матінка Лілія напекла домашніх гостинців, які відразу після служби передали нашим захисникам.
«Важливо, що паска святиться в нашому селі, у нашому храмі. Молимося за кожного солдата. Сьогодні наша зброя – це віра», – зазначали мешканці Папужинців, очікуючи на приїзд священника.
Графік отця Олександра не давав перепочинку. 5.30. Гордашівка. 6.30. Лащова. 7.30. Папужинці. У кожному селі – спільна молитва, вдячність громаді за допомогу армії та благословіння, що об’єднує тил із фронтом.
До кожного порога
Отець Володимир Нирко, настоятель із Майданецького, розпочав святковий маршрут ще в глибокій темряві. У святкових ризах поспішав до кожної громади, аби ніхто не залишився без Великодньої радості. Графік був вибудований так, щоб охопити всіх. 4.30. Вишнопіль. Освячення перших пасок під досвітніми зорями. 5.30. Зеленьків. Молитва теж розбудила село на світанку. 6.30. Майданецьке. Тут розпочалася повна святкова літургія. Храм наповнився співом, а о 8.30 церковне подвір’я розквітло десятками кошиків.
Люди стояли родинами, міцно тримаючи за руки дітей. Кожна громада відчувала: вони не залишені, молитва прийшла саме до їхнього порога.
Молитва, що єднає шість сіл
Отець Андрій Грищенко, настоятель храму ПЦУ Покрови Пресвятої Богородиці в Лоташевому, цього Великодня також подолав чималий шлях, аби принести святкову радість у кілька сіл громади. Нічне богослужіння в Лоташевому розпочалося опівночі й тривало до самого ранку, а вже з пів на п’яту розпочалося освячення великодніх кошиків. Далі священник вирушив у села: о шостій ранку – Луківка та Пальчик, згодом Глибочок, Колодисте, а завершилося великоднє коло в Гусаковому, де людей приймали до десятої години. «Все пройшло чудово, люди були радісні, щирі. Хоч і небагато зібралося, але кожен прийшов із вірою», – розповідає отець Андрій. У кожному селі на нього чекали, аби разом розділити світло Воскресіння і отримати благословення, яке цього дня стало особливо важливим для кожної родини.
Спокій свята і спільна молитва громади
У селі Роги, в храмі ПЦУ Святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, Великдень розпочався з ранкового богослужіння. Настоятель отець Денис Коробчук відслужив Пасхальну Ранню о п’ятій годині, після чого відбулася Свята Божественна Літургія. Завершилося святкування традиційно – спільним виходом на подвір’я та освяченням великодніх кошиків. «Людей було достатньо, все пройшло спокійно», – зазначає священник. Після цього отець Денис вирушив до наших сіл громади: о 10:00 – Поташ, а вже о 10:30 – Романівка. І там, і там на нього чекали віряни, які зібралися разом, аби розділити радість свята. «Люди гарно зібралися, всі були задоволені», – додає він, підкреслюючи, що Великдень цього року пройшов у спокої, єдності та щирій молитві.
Світло Великодня у кожному селі
У селі Тальянки, де нині тимчасово служить настоятель отець Михайло Драбик, а також у Білашках, Кобриновій Греблі, Антонівці та Онопріївці відбулися великодні богослужіння й освячення кошиків. Віряни зібралися біля храмів, аби разом зустріти Воскресіння Христове, помолитися за Україну та отримати благословення. Як і в інших куточках громади, свято тут пройшло в атмосфері єдності, надії та щирої віри.
Одна молитва – надія для всіх
Великодній ранок на Тальнівщині об’єднав тисячі людей у єдиному пориві. Попри різні маршрути священників та різні години служб, молитва в усіх громадах була спільною – за українських захисників, за мир на рідній землі й за міць нашого народу.
Це свято показало, що наша сила – у єдності. Коли люди в Кривих Колінах співають одностайно, коли матінка у Веселому Куті готує гостинці для фронту, а священники долають десятки кілометрів, щоб благословити найвіддаленіші села, – це і є справжнє торжество життя.
Повертаючись до своїх осель, люди несли в руках освячені паски, а в серцях – міцну віру в те, що наступний Великдень ми зустрінемо під мирним небом. Сяйво здолає пітьму, а Перемога прийде на нашу землю так само невідворотно, як цей святковий ранок прийшов на Тальнівщину.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА, Аріана НЕСТЕРЕНКО
