Вісті Черкащини Як Тальнівщина й уся Україна вшановують небесну покровительку
Коли осінь торкається землі холодним подихом, а жовте листя встеляє шляхи, приходить особливий для кожного українця день – Покрова Пресвятої Богородиці. У народі казали: «Покрова покрила ліси та гори листям, поля – інеєм, а дівчат – шлюбним вінцем». У цих словах – цілий світ української культури, що поєднує небесне й земне.
Покрова – духовний щит народу
Це свято має глибоке коріння. За переказами, воно виникло після явлення Матінки Божої вірянам Влахернського храму в Константинополі, де вона покрила їх своїм омофором. В Україні Покрова теж набула особливого значення. Як зазначає Михайло Грушевський, це сталося ще за часів Київської Русі. Згодом запорожці обрали Богородицю своєю небесною покровителькою. Образ був на козацьких прапорах, а молитва до неї звучала перед кожним боєм.
У народних думах та піснях вона – мати, що оберігає своїх синів у звитягах. З плином часу Покрова залишалася символом захисту, віри та національної єдності. Саме тому у ХХ столітті її шанували вояки Армії УПА, а нині – захисники й захисниці України.
Народні обряди, прикмети й дівочі надії
Покрова – не лише церковне свято, а й важливий етап у народному календарі, що поєднує духовне, побутове й обрядове. Як пише Василь Скуратівський у своїх народознавчих розвідках, саме з цього дня розпочинався весільний сезон. Дівчата, сподіваючись на щасливе заміжжя, щиро молилися: «Покрий мене, Мати Божа, щасливим вінцем». Якщо ж цьогоріч доля їм не стрілася, тоді казали: «Пройшла Покрова – заревла дівка, як корова». Матері ж уважно вдивлялися в осіннє небо, намагаючись передбачити, якою буде зима.
Степан Килимник у праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» зазначає, що свято символізувало межу між працею й відпочинком, між теплом та холодом. Тобто завершенням польових робіт і початком зимового циклу. Народні прикмети, передані від покоління до покоління, допомагали селянам орієнтуватися в природних змінах.
–Якщо на Покрову вітер, весна буде вітряна.
–Коли сніг землю покриє, зима буде рання й холодна.
–Якщо тЕпло, то осінь затягнеться.
Олекса Воропай згадує про обряд «покривання»: наречену вперше закутували в хустину, перед тим знявши з її голівки весільний вінок. Це була сповнена трепету й надії символічна обрядодія – перехід з дівоцтва до заміжнього життя.
А ще дівчата ворожили. У ніч «на Покровоньку» кидали хустку на ворота; слухали, з якого боку долинає собачий гавкіт. Звідти, мовляв, прийде наречений. Інші клали під подушку гребінець чи соломинку й казали перед сном: «Хто мене, Доленько, через кладочку переведе» чи «Хто мою косу розчеше?» Покрова була святом жіночих мрій, родинних сподівань і глибокої віри в небесне заступництво. І сьогодні, попри зміну епох, вона залишається днем, коли серце прагне тепла, любові й захисту.
Покрова на Тальнівщині: храмові свята й живі традиції
На Тальнівщині Покрова – день єднання громад, родин і поколінь. У Гордашівці, Онопріївці, Тальянках, Лоташевому, Корсунці та Довгенькому відзначають храмові свята. Люди сходяться до церкви на літургію, несуть хліб, перед іконою Пресвятої Богородиці запалюють свічки – як знак вдячності й надії. Після служби – спільна трапеза, пісні, розповіді про предків і чудеса Покрови.
Олекса Воропай згадує, що в народі вірили: Пресвята Богородиця могла зупинити навалу, захистити від неврожаю, хвороб та голоду. Її небесний серпанок – омофор – лагідно вкриває кожного вірянина, котрий звертався з молитвою до Матінки за допомогою. Ці перекази впліталися в пісні, обряди, родинні історії.
Післяслово
1 жовтня — офіційний День захисників і захисниць України. Покрова – не лише ікона в церкві. Це осінній передзвін дзвонів, козацька пісня перед походом, шепіт дівочої молитви й сила сучасного війська. Це день, коли небесне покривало лагідно вкриває цілий народ, нагадуючи: поки є віра й єдність – ніхто не зламає Україну.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
