Вісті Черкащини Як тальнівчанка, мешкаючи в Австралії, волонтерить для ЗСУ
Тальнівчанка Світлана Ярош 16 років тому виїхала разом з донькою з рідного міста на Черкащині в Австралію. Там у Брісбені на них чекав її чоловік Віталій, який поїхав туди на чотири роки раніше. Коли він дізнався, що компанія, в якій працює, давала спонсорство на переїзд сім’ї, то відразу скористався цією можливістю. І нарешті вони змогли жити разом, та найтяжче випробування, як розповідає пані Світлана, у них було попереду.
– Для нас це не просто була інша країна – це був зовсім інший світ. Найважче було змінити всі свої життєві цінності. Не знаючи мови, традицій, не маючи друзів, потрібно було йти на роботу. Найшвидше адаптувалася наша донька, вона була ще маленькою, тому навчання їй давалося легше.
Через 5 років після того, як ми переїхали, дізналися, що тут є українська громада, до якої з часом і приєдналися. Тут я допомагала з організацією концертів, з творчістю, бо мій внесок більше культурний, адже сама ж колись працювала вчителькою у Тальному. Раніше тут вела українську школу. Збирала всіх дітей з нашої країни, хто жив неподалік, проводила їм уроки, бо ось тут далеко від дому не хотілося, щоб діти забули своє коріння, свою мову. Батьки дітей працювали, а я мала не скільки вільного часу, щоб робити це, а стільки велике бажання, – розповідає Світлана.
Жінка наголошує, що ніколи, де б ви не були, не варто втомлюватися розповідати про Україну, про нашу культуру, про відомих людей. Це вона зрозуміла саме там і особливо від початку війни. Адже, зі слів пані Світлани, австралійці не знали про нашу країну нічого, навіть не уявляли, де вона і яка.
– Людям постійно потрібно пояснювати і розповідати що таке Україна, де вона знаходиться, хто ми такі, адже, як ми побачили, практично нічого про нашу країну не знали. Тим більше, в Австралії є також багато росіян, які можуть розповсюджувати свою пропаганду. Тому нам потрібно працювати активно, говорити про себе, постійно нагадувати, що війна продовжується, люди гинуть і необхідна підтримка та допомога.
Ми постійно живемо з цим, кожного дня дивимося новини, нас це дуже хвилює. Розуміємо, що, наприклад, австралійці, та й жителі інших країн від цього вже втомилися. Той інтерес, який був на самому початку спадає, тому нам потрібно підтримувати цей розголос в тій країні, де ми живемо. Ми вважаємо це своєю місією. Адже кожен допомагає тим, чим може. Ми можемо ось так, бо великих фінансів не маємо, тому робимо те, що нам під силу, – наголошує жінка.
Зі слів нашої співрозмовниці, такі громадські організації українців створені у кожному штаті Австралії, де відповідно проживають українці. До їхнього складу входять всі бажаючі, хто може допомагати на волонтерських засадах.
Пані Світлана зазначає, що рушійною силою у таких організаціях є діти і внуки українців, рідні яких приїхали сюди вже давно. Можливо вони ніколи не були в Україні, бо народилися і виросли вже тут, але зараз вони роблять все, щоб допомогти перемогти цю війну.
– Ось так ми гуртуємося разом і докладаємо всіх зусиль, щоб про Україну тут не тільки знали, а й допомагали фінансово. Для цього організовуємо різні благодійні заходи, які вже проводили неодноразово. На них збираємо кошти і передаємо в Україну. Зараз працюємо над організацією масової акції, яка відбудеться 25 лютого – це буде ралі, яке має назву «Рік у війні». Планується залучити багато ЗМІ, запросили офіційних представників влади. Ми хочемо зробити своєрідний флешмоб. Поки ще узгоджуємо, які саме заходи будемо проводити. Тут проживають українські сім’ї, які втратили своїх рідних. Вони принесуть свої фотографії і будуть розповідати про це. Також зробимо наголос на таких трагічних масштабних подіях, що трапилися в Бучі, тривають у Херсоні, щоб люди нагадали, яке це жахіття війна і що вона триває нині.
Також окремо я готую Шевченківське свято до дня народження Тараса Шевченка. Вже кілька разів перечитую Кобзаря, бачу, що наша історія повторюється. Ми неодноразово хотіли позбутися того московського ярма, та всі спроби зазнавали невдачі. Цього разу ми просто не маємо права здатися, маємо йти тільки до Перемоги, – каже наша співрозмовниця.
Зі слів пані Світлани, вони разом із сім’єю перші вісім років постійно приїздили додому в Тальне, а потім їм стало фінансово тяжко та ще й діяли карантинні обмеження. Вона влітку приїжджала сама, щоб навідати батьків, а нині планують після Перемоги обов’язково приїхати всі разом.
Ольга МОСКАЛЕНКО
Читайте також: В одному із сіл Тальнівщини отримали посилку з Чикаго для військових
