Вісті Черкащини Як на Тальнівщині Різдво святкували
На «Багату Кутю» жінки з самого раня на самий перед засвітять лямпадки,помоляться,а потім беруться до печева: печуть калачі, періжки. І всього напікають багато, щоб стало й для колядників. Тоді варять страви: «кутю» ( до неї мед та узвар),капусняк; рибу варять, печуть, холодять, ліплять вареники з усякими ягодами; і неодміно варять квасолю – щоб родила.
Чоловіки – голяться, стрижуться, чоботи мажуть, заготовляють худобі як-найлуччого сіна; а ще ж роблять покутя. Для покутя беруть саме найкраще сіно і кладуть у кутку під образами, на лаві, і разом з цим моляться Богу. Потім ставлять велику «квітку» жита, а в кого великий садок, то і пів-снопа ставлять.
Коли «кутя» готова, то витягають її з печі і ставлять на лаві під мисником коло дверей. А тоді жінка, старша в хаті, тягне помаленьку до покутя кутю по лаві. І каже: «Іде кутя на покутя,….квок, квок, квок!»
І так три рази каже і квокче; це -щоб курча гарно водилися.
Чоловік, за кожним разом як вона скаже: «Іде кутя на покутя» додає:
« А озвар -на базар»; це щоб базар удався. За матірою ідуть діти, які є свої чи чужі, і цяпкають як курчата. Коли поставить кутю на сіно, то всі крикнуть; це- щоб рабці курчат не брали. Після цього ця мати поскубе всіх за чуби, за коси, хто є в хаті,- щоб курчата були чубаті; а за вухо посмиче -щоб були курчата баркаті.
Після цього всі одягаються в чисті сорочки, коли можна-то в нові, а так само вдягають усю одіж чисту. Накурять ладаном, і стають усі -моляться Богу. Потім батько до всіх каже: « Добривечир! Будьте здорові з кутею та з Святим вечиром». Тоді батько й мати сідають за столом на кожусі, -щоб хата тепла була. Батько, коли сіда вечеряти, неодмінно підпережеться, хоч він ніколи й не підперізується. Після куті частуються горілкою чи самогонкою, настоянкою на овочах, коріннях, наливками. Як усі почастуються, то починаються, то починають їсти капусняк, квасолю, рибу варену та печену, холодець, вареники та озвар.
Примічають: хто за вечерою чхне, той буде здоровий цілий рік, а хто подавиться, той умре. Сидять за вечерою, тихо, промовляють тільки те, що справді треба: бо тоді приходять разом і вмерші вечерять. А коли за вечерою так-собі балакають, то вмерші тіки в вікно заглядають, а в хату не приступлять. Після вечері як перехрестяться, то розмовляють про те, що дід, баба, чи хто чужий бачив або чув, як янголи співали на Святий вечір. Бо в цей вечір янголи літають і співають. І люди часто виходять на двір і прислухаються, як вони летячи співають. Довідуються до худоби, бо худоба під Різдво і під Новий рік говорить між собою людським голосом.
Повечерявши, ставлять на столі миску, а в миску кладуть ложки: щоб вони лежали рядочком, ниць, держалом до гори. Зверху ложок кладуть книша. На покуті ставлять: у мисочці – кутю, в чарці-з озвару юшку; це для вмерших душ, що прийду вечерять.
На ніч покроплять худобу помиями, од пристріту, і сами всі вмиються, щоб не бояться пристріту. Та й лягають спать. Лямпадка не гаситься, аж доки свята не одійдуть. (Записала С. Терещенкова, 1926 р.)
Радуйся, Земле, Коляда Їде!
На Тальнівщині колядувати йдуть на другий день Різдва Христового.
Колядників наш народ віддавен називає роковими гостями. Адже таке свято і спів колядницький тільки раз у рік буває. А ще їх називають провісниками світла. Адже вони возвіщають людям, що прийшло ясне – красне свято Коляди, що засяяло Сонце на нове літо – «ясен Світ засвітився». То ж бо колядники є світлоносцями і їхне вбрання, обладунки, дії відповідають цій священній місії.
Колядують в основному хлопці. Їх у ватазі може бути 3, 4, 7, 8, тобто космічне число. Свитки, сорочки їхні мають бути вишиті сонячними узорами, на голові – шапки із зорями, в руках світовидні палиці із дзвониками, які надають ватазі небесного переливу. Найосновніший в колядницькій ватазі – Коляда – ватажок. Він веде дійство, заходить і виходить першим. Коляда носить восьмипроменеву Зорю.
Ще серед колядників може бути Звіздар, він має міх долі людської, розписаний сонечками, зорями. У цій торбі можуть бути різні побутові речі, які мають у собі символічний сенс людської праці.
В образі Маланки здебільшого буває дужий вусатий парубок, закутаний у квітчату хустку, з ложкою, мискою, віником. Всюди вона наводить лад, бо ж втілює в собі образ життєносного променя Сонця, який посилається у світове безмежжя.
У ватазі обовязково має бути Орач. Він у білій свиті, підперезаний житнім перевеслом. Ходить він за ралом – золотим плугом, який символізує життя в новому літньому циклі.
Родючу силу уособлює гостророга, небеснозоряна і щедродайна Коза. В її образі є елемент розважальний, але суть її дій – надати родючості усьому сущому на землі.
На заваді світлу завжди стоять темні сили. Вони уособлені в образі Чорносила. Це зла зажерлива істота в масці-образі, яка прагне поглинути світло і живе. Колядники дзвоном палиць та та величним співом гімнів світових відгонять його.
Внутрішньо зібрана, врочисто піднесена, ватага вступає колядувати від хати до хати. Попереду із Зорею йде Коляда, а за ним із храмом Сонця ступають колядники.
Підготувала Ольга ПРИХОДЬКО, старший науковий співробітник Тальнівського музею історії.
Використана книга Аг. Кримський Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: відтворення з авторського макету 1930 р. – Черкаси: Вертикаль, 2009. – 438 с. та народознавчий вісник Світовид – ч.1 – Січень 1992 р.
(З фондів Тальнівського музею історії)
