Вісті Черкащини Як конкурс імені Шевченка в одній зі шкіл Тального перетворився на урок незламности
У час, коли над Україною лунають сирени, а кожен день стає випробуванням на стійкість, Тальнівська ЗОШ І–ІІІ ступенів №2, як і кожен навчальний заклад громади, провела І етап ХVІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка.
Ці творчі змагання – вияв глибокої національної відповідальности. Мета – вшанування спадщини Кобзаря й утвердження української мови як основи ідентичности. Учасники зверталися до тем духовних цінностей, боротьби за свободу, людської гідности.
Глибину осмислення творчих завдань продемонстрували переможці:
–І місце: Катерина Басок (10-Б), Богдан Безрідний (7-А), Софія Трачук (6-Б)
–ІІ місце: Віктор Котенко, Лілія Сугак, Аміна Стадник.
Про значення конкурсу в сучасних умовах розповідає Ірина Писар – заступниця директора з навчальної роботи, координаторка заходу.
Продиктований часом формат
«Ми відмовилися від урочистого відкриття. Захід відбувся як внутрішня праця духу, як відповідь на виклик часу», – зазначає пані Ірина.
Це рішення стало символом того, що мова й література – не декорація, не святковий реквізит, а живий простір осмислення буття. В умовах війни зовнішня форма відходить на другий план, а на першому місті з’являється сенс. Коли довкола гуде тривога, справжнім святом стає не сцена, а тиша, у якій народжується слово. Мовна творчість перетворюється на своєрідну духовну територію, де людина шукає опору в собі й у власному народові.
Найбільший виклик – мотивація
«Найскладніше – подолати формалізм. Радила дітям писати не за шаблоном, а з глибини власного переживання, як їм болить», – ділиться пані Писар. Так, справжнє слово народжується не з обов’язку, а з внутрішньої потреби говорити. У часи випробувань освіта набуває сенсу лише тоді, коли торкається життя, морального вибору, внутрішньої правди.
Діти щодня бачать новини про фронт, тривогу і втрати, тому потребують не лише знань, а й простору для емоційного проживання реальності. І саме уроки літератури стали тим безпечним простором, де можна було говорити відверто про біль, надію, любов до України. Мотивувати в таких умовах означає не змушувати, а запалювати. Бо сказане щиро слово стає актом мужності.
Найбільше відкриття – зрілість духу
«У роботах ми побачили зрілість. Діти, які живуть у реаліях війни, говорять про свободу як про цінність, за яку варто боротися. Коли читаєш про внутрішню незламність як продовження Шевченкової спадщини, то розумієш: зерно, посіяне Тарасом, проростає навіть у вітряницю», – наголошує пані Ірина.
І справді. Цьогоріч дитячі роботи набули якоїсь іншої глибини. У кожному рядку – власна правда й переживання. Молодь, яка виростає під звуки сирен, уже не питає, чому потрібно бути сильним – знає це з досвіду. У творах відчувається глибокий спокій, наповнений гідністю. Це стриманість людей, які усвідомлюють: свобода – не абстракція, а повітря, яким дихаєш. Це свідчення того, що сучасне учнівство – духовно дорослі, внутрішньо вистояні українці.
Мова як шлях до себе
Окремим блоком роздумів стала мета конкурсу – утвердження престижу української мови.
«Це не кількість носіїв. Це здатність мови бути скарбницею духу і совісті нації», – переконана Ірина Петрівна. Сьогодні мова – і засіб комунікації, і форма самоідентифікації. Говорити українською – означає не лише дотримуватися норми, а свідомо вибирати свою належність до спільноти, що тримається на правді, честі, гідності.
Теми конкурсу – «духовні цінності» та «боротьба за незалежність» – стали для учнів своєрідним дзеркалом душі. Пишучи, вони відкривали власну сутність, вчилися чути себе і світ. Мова перетворилася на інструмент внутрішнього діалогу з власними страхами, сумнівами, спогадами про мир, вірою в Перемогу.
«Діти розмірковували: що означає бути вільним сьогодні, під час тривоги? Які цінності рятують від відчаю? Твори стали розмовою з собою. Коли учень усвідомлює, що Кобзар – це духовний учитель, який дає силу жити і боротися, – це відкриття, що змінює», – підсумовує Ірина Писар.
А через слово народжується усвідомлення себе українцем, котрий не зраджує своєму кореню, а бере з нього силу й світло.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
