Вісті Черкащини Як інспекторка освітньої безпеки стала голосом довіри в школі на Тальнівщині
У Тальнівському НВК №1 безпека починається зі щирого погляду. Щоранку сюди заходить жінка у формі. Вона не має зброї, не віддає наказів, не підвищує голосу. Її присутність – як тиха впевненість: ця людина чує, розуміє, підтримує.
Оксана Білозор – інспекторка служби освітньої безпеки. Для оточення вона – не символ контролю, а порадниця. Діти звертаються до неї у хвилини, коли сердечка залізними лещатами стискує тривога. Офіцерку слухають, бо в її словах немає осуду. Її поважають, бо не нав’язує, а веде по шкільному життю.
Шлях до школи Оксани Білозор був довгим. Економічна та юридична освіта, досвід роботи в державних установах, на виробництві, у Центрі зайнятості. Усе це стало внутрішнім багажем, що допомагає їй бачити глибше. Коли з’явилася можливість працювати з дітьми, жінка відчула: настав час бути там, де її голос потрібен найбільше.
Велике коло – від юриспруденції до шкільного дзвінка
На відміну від багатьох колег, вона прийшла до поліції вже сформованою фахівчинею. Багатий професійний досвід – не лише дипломи, а й роки спілкування з людьми в різних життєвих обставинах. «Можливо, саме й тому наважилася опанувати новий напрямок, бо вже знала, як розмовляти з різними людьми, знаходити до них підхід, слухати», – каже пані Білозор.
Про набір до служби освітньої безпеки дізналася випадково. Проте інтуїтивно відчула: саме цього їй бракувало. Після конкурсного відбору та пів року навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ вона вдягнула поліційний стрій і зрозуміла: «Моє місце серед дітей».
Форма – не бар’єр, а знак надійності
Тальнівський НВК №1 – великий заклад з кількома сотнями учнів. Роль інспекторки освітньої безпеки – бути частиною цього простору, де школярі можуть вільно дихати й відчувати себе захищеними. Оксану Олександрівну можна побачити скрізь: на вході, у коридорах та класах, на подвір’ї. «Мене часто запитують: діти вас бояться? А я кажу – ні. Якщо відчувають страх, значить, я щось роблю не так, – міркує вона. – Усіх учителів та більшість учнів знаю на ім’я».
Фахівчиня ініціювала перевірку території, обмеження в’їзду авто на подвір’я школи, посилення пропускного режиму. Проте головне – у діалозі. В інтерактивах, «рольових судах», правових ситуаціях, які розігрує з дітьми. Бо без довіри жодна інструкція не працює.
Навчити думати критично, вміти сказати «ні», підкреслити свою важливість
Пані Оксана глибоко переймається тим, аби захистити дітей від інформаційного шуму та маніпуляцій, що можуть призвести до участі в деструктивних групах, небезпечних челенджах, онлайн-іграх або необережного поводження зі знайденою зброєю. Її мудрість – не в повчаннях, а в турботі: «Моя мета – навчити дитину мислити, сумніватися, не бігти за першим закликом. Іноді саме бажання «бути своїм» штовхає на найстрашніше».
Найцінніше – коли учні звертаються за порадою чи захистом. Коли кажуть: «З другом щось не так», «Я боюся». Це – доказ, що робота інспекторки має сенс.
Не силою, а повагою
Здавалося б, найскладніше – спілкування з батьками. Але Оксана Білозор обрала метод переконання й спільної відповідальності: «Коли ми впроваджували обмеження для транспорту, то не ставили знаків, а лише просили батьків зрозуміти. І більшість підтримала. Бо я говорила не як поліцейська, а як мама».
Її стиль – відкритість. Із вчителями – партнерство. З батьками – чесний діалог. Саме тому її не сприймають як контролерку, а друга.
Особисте формує професійне
У звичайному житті Оксана Олександрівна – любляча мати й дружина. У природі знаходить розраду, у подорожах – нові враження. Рішення піти служити в поліцію спочатку в рідних викликало здивування. Тепер бачать: це її покликання.
Робочий день – із сьомої ранку до пізнього вечора. Онлайн-наради, документи, планування. І жодного жалю. Бо найвища нагорода – слова: «Наша розмова допомогла мені не збитись зі шляху».
Майбутнє починається зараз
Оксана Білозор вірить: служба освітньої безпеки має стати частиною кожної школи. Там, де є довіра, з’являється простір для зростання. Де дитина може сказати «мені страшно», там починається справжній захист. Вона мріє про школу, де кожен учень відчуває себе важливим. Де можна помилятися й не боятися. Де не осуджують, а підтримують. Адже безпека – не замки на дверях, а відкриті серця.
«Ми не завжди бачимо плоди своєї роботи, – каже Оксана Білозор. – Але я знаю: якщо хоча б одна дитина сьогодні не зробила крок у морок, значить, ми вже змінили світ».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
