«Я знаю точно: якщо людина побудувала храм – значить, її помисли направляв Господь» - Вісті Черкащини

«Я знаю точно: якщо людина побудувала храм – значить, її помисли направляв Господь»

Інтерв’ю з благочинним Тальнівського району, настоятелем Петропавлівського храму, протоієреєм Михайлом Василюком

У селі Зеленьків на Тальнівщині наближається до завершення будівництво церкви Преображення Господнього. Біля неї вже спланували ґрунт, доріжки навколо та до церкви вимощують тротуарною плиткою. Поруч вручну викопали криницю, її теж облаштують.


Вже привезли з Білої Церкви та встановили дерев’яний іконостас, центральні двері якого оздоблені різьбою, завезли підсвічники. Незабаром привезуть ікони, встановлюють панікадило – центральну люстру.

Освячувати церкву у співслужінні зі священнослужителями Черкаської області 29 серпня о 10-й годині ранку буде Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн. 2 роки тому він освячував місце під її будівництво.
Ми поспілкувалися з благочинним Тальнівського району, настоятелем Петропавлівського храму Михайлом Василюком.
– Що знаменує освячення новозбудованого храму?
– Відкриття храму на честь євангельської події – Преображення Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – це подія, знакова для Тальнівщини, для кожного з нас. Вона засвідчує укріплення духовності.
– Церква у Зеленькові – четверта, яку збудував Володимир Мовчан на Тальнівщині. Найперша була зведена у його рідному селі Криві Коліна, потім – у Тальному, згодом – у Здобутку, і от зараз закінчується будівництво ще одного храму. Чому саме в Зеленькові?
– Насамперед, хочу сказати, що будівництво храму починається з пориву людської душі до духовності, до віри. Це основне. Я знаю напевне: якщо людина побудувала храм, – значить, її помисли направляв Господь. Окрім власного духовного пориву, Володимир Петрович хотів зробити щось для людей. Розбудовувати рідне село почав не з току, бару чи магазину, а саме з храму Воскресіння Христового.
Згодом віруючі люди з Тального звернулися до нього з проханням допомогти побудувати церкву у місті: мріяли про невеличку, затишну, але свою. Ніхто навіть не міг припустити, що церква буде таких масштабів, що буде Петропавлівський храм, прославлений на Черкащині та всій Україні.
Далі було будівництво храму у Здобутку. Все почалося з бажання людей ходити до церкви у своєму селі, якої у Здобутку ніколи не було. Вони звернулися до Володимира Петровича, і той одразу прийняв рішення: треба! Бо у доброму завжди треба допомагати. Він йде назустріч людям: відбувається будівництво, освячення. Майже 3 роки Храм Димитрія Солунського процвітає. Люди ходять, а це свідчення того, що недаремно він вкладав і сили, і кошти.
Четвертий храм – у Зеленькові. Бажання людське, воля Божа і можливості Володимира Петровича роблять сьогодні свою справу. Ще храм не відкрився, а люди вже вдячні за те, що з’явився осередок духовності у їхньому селі.


– Повернімося у 2003 рік. Ви служите в Онопріївці. Яким був процес становлення української церкви на Тальнівщині?
– Я пригадую той час… Тоді українські храми на Тальнівщині були лише в окремих селах: Онопріївці, Заліському, Кобриновому, Мошурові. Та Бог почув наші молитви – і пішов такий стрімкий ривок у напрямку розбудови української православної церкви. Коли я приїхав сюди і побачив пристосовані приміщення, замість храмів, у мене це викликало смуток. Я, виходець із Західної України, звик бачити типові церкви, які будувалися з фундаменту і завершувалися куполом. Як же так, хіба люди тут не такі, чому нема храмів? – запитував сам у себе. Після того, хочеш не хочеш, мусиш братися до роботи. Звичайно, що я старався на той час якнайбільше сіл взяти під свою опіку. Мені це дуже гарно вдалося не тільки в Тальнівському районі, але навіть у Звенигородському, з того краю, де Онопріївка. Такі села, як Чижівка, Ризине, Кобиляки, Рижанівка, увійшли під мою опіку, але знову ж таки – без храмів. Освячення відбулися біля генделиків, як то кажуть, і грішне і святе – разом взяте. Та основне – молитва лунала. І Бог почув наші молитви.
– Що б вихотіли сказати прихожанам храму, який ось-ось відкриє для них свої двері?
– Сьогодні мені б хотілося, аби люди мали тверду й непохитну віру, аби вони ходили до храму, адже сам Бог сказав: «Пам’ятай день святий, щоб його святкувати». Саме в цей день відбувається богослужіння. Найцінніше, що Господь міг дати людині – своє тіло й свою кров. Заради нашого спасіння Він страждав на хресті. Чекаємо на вас у храмі. Нехай Господь Бог буде з кожним із нас.

Марина КАМІНСЬКА

09.08.2020 08:00
Переглядів: 847
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.